Святослав Олійник: “Суддівська гілка влади сьогодні більш ефективно працює, ніж інші гілки влади”

Активно відстоюючи юридичні позиції Блоку Юлії Тимошенко, народний депутат Святослав Васильович Олійник встигає виконувати обов’язки Голови підкомітету з питань кримінально-процесуального законодавства Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. Він погодився прокоментувати газеті «Правдошукач» результати роботи IX З’їзду Суддів України, що відбувся 13 листопада 2008 року.

Фактично з’їзд суддів відбувся, і суддівським корпусом була продемонстрована конструктивна робота. З’їзд суддів виконав свою задачу: вони обрали відповідні кваліфікаційні комісії, кандидатів до Вищої ради юстиції. Мені сподобалась тональність виступів, та й взагалі з’їзду. З надзвичайно, я вважаю, різкою критикою виступив Голова Верховного Суду на адресу Президента, фактично звинувативши його у спробі руйнування судової системи. Негативними реакціями аудиторії супроводжувався безпосередньо виступ Президента, бо Президент десь відчував себе як на уроці миру в школі. Отак в пафосному стилі, як він любить, розповідав “ми всі разом, нас багато”, щось таке дивне, далеке від суддів і від реальності їхньої ситуації. Після того, як Президент відбув, з’їзд суддів почав працювати в конструктивному режимі.

І я вважаю, що суддівська гілка влади, незважаючи на всю критику, сьогодні насправді демонструє, що вона більш ефективно працює, ніж інші гілки влади. Для прикладу: більш ніж 90% цивільних справ, які розглядаються судами першої інстанції, взагалі не розглядаються в апеляції. Це означає, що суд виконує свою фукнцію на самій нижчій ланці, тобто він вирішує в першій інстанції конфлікт, який виник між людьми. Це фактично 90% коефіціенту корисної дії за умови 35%-го фінансування це надзвичайно високий результат. Я думаю, що до такого результату треба і законодавчій гілці влади прагнути, і виконавчій. Просто про це ніхто не говорить. Чому про це не говорять? Тому що 10 років фактично бездіяла і по сьогоднішній день продовжує бездіяти інформаційна служба Верховного Суду України.

От діє прес-служба Генеральної Прокуратури, діє прес-служба МВС, діють регіональні прес-служби, які більше десяти років роблять певні повідомлення і згідно цим повідомленням вони ніколи не будуть винуваті. Автоматично формується суспільна свідомість, що поганий суд. А суд в цей час мовчить. І дійсно, є нарікання на його роботу. Але з чого починаються ці нарікання? Зі стану, з приміщень. Людина заходить до приміщення суду, їй там нема де сісти і нема де стати. То коли держава не забезпечує приміщеннями і умовами , а суд при тому розглядає 90% справ, які не оскаржуються, то це гарні показники роботи.

Просто треба змінити деякий інформаційний підхід до цієї роботи, я пропонував би це керівництву Верховного Суду і органам суддівського самоврядування. У них є посади керівника апарату в кожному суді. Керівник апарату – особа з вищою юридичною освітою, з певним стажем роботи. Вона абсолютно компетентна давати коментарі по рішеннях, які вже відбулися. Я думаю, і пресі було б цікаво з цим працювати, і суд міг би пояснювати позицію після винесення рішення. Тому що коли суд це не робить, це роблять за нього і роблять не в гарному світлі.

Тут є ключова проблема, я кажу перш за все про кримінальну галузь. Атавізмом з радянських часів залишилось правило “була б людина, а стаття знайдеться”, тобто: коли вже держава підійшла до людини і в чомусь обвинуватила, людина вважається винною апріорі. Цей атавізм проявляється до сьогоднішнього дня, у нас майже немає виправдувальних вироків. При тому, що в нормальних розвинених правових системах 30-40% таких вироків є нормальною справою. Нам треба іти в цьому напрямку, тому що невідворотнім мусить бути не покарання, а гласний, відкритий судовий процес за участі журналістів і громадськості. Він дає можливість людині пройти через такі випробування, що нормальна людина, якщо б навіть вона була винною і випадково вислизнула, в другий раз пройти не захоче. І тому невіддворотність судового процесу мусить бути обов’язковою, але не невідворотність обвинувального вироку. Через гласність і право на захист, дотримання принципів змагальності і відкритості ми можемо цього досягти. І тоді на кожне питання суспільство буде отримувати відповідь, чи винна та людина чи не винна, чи справжні бандити знаходяться на лаві підсудних або цапи-відбувайла.

- Якою буде доля суддів Окружного адміністративного суду Києва, розформованого через призупинення дії указу Президента про дострокові вибори?

Я хочу прокоментувати ту справу. Всі її обговорюють два місяці, але ніхто не знає суті справи. Суд всього-навсього прийняв до розгляду нашу скаргу. Не було ніякого рішення по цьому Указу. Ми поставили питання. Відповідно до Конституції Президент має право розпускати парламент не раніше за 23 листопада 2008 року, тобто коли минув рік після набуття повноважень, складення присяги депутатами VI скликання (згідно статті 90 Конституції України повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання – примітка редакції). У нас виникло питання, чим він керувався, коли пішов на це раніше? (В результаті звернення БЮТівців до суду було зроблено ряд заяв представників Секретаріату Президента та інтерв'ю Міністра Юстиції Миколи Оніщука газеті "Дзеркало Тижня", і стало відомо, що позиція Президента полягає в наступному: призначаючи дострокові вибори на 30 вересня 2007 року Указом N 497/2007 від 5 червня 2007 року, Президент не припиняв повноваження Верховної Ради згідно ст. 90 КУ, а послався на те, що повноваження ВР припинилися відповідно до ст. 82 КУ та рішення Конституційного Суду; таким чином, обмеження 7-го абзацу ст. 90 КУ даного випадку не стосуються - примітка редакції).

Судові процеси часто починаються не для того, щоб виграти, а для того, щоб отримати відповіді на питання. І суд прийняв до провадження таку справу, не більше і не менше. Потім провадження по цій справі припинилося, тоді коли Президент сам фактично скасував свій Указ. Хоча він вибрав дивну юридичну форму, начебто призупинив, але предмет розгляду зник: Президент сам визнав, що цей Указ недоцільний і він втратив чинність у тій історичній ситуації, в якій він був винесений. Відповідно, судового рішення і процесу як такого не відбулося, відбулася ота вся камарілья, яку ви всі бачили.

- Все-ж таки, що чекає на суддів, втягнутих у "камарілью"?

Ви знаєте, я дивлюся, що тут дуже непогано проявилася певна така суддівська корпоративність. Можливо, хтось скаже, що це погано, але я вважаю, що це добре. Бо вона всюди є: у журналістів є корпоративність, у міліціонерів є корпоративність, у медиків ніколи один медичний працівник не скаже на іншого. І це непогано, коли судді будуть так само триматися один одного. І я дивлюся, що судова система сама себе підтримала. Призупинені всі Укази, спрямовані на руйнацію судової системи, які Президент виносив. На сьогоднішній день жоден з них не діє. Віртуальні суди, які була спроба створити, не діють так само – судова гілка влади їх не сприймає. Власне кажучи, на цьому питанні зараз вже поставлено крапку. Президент сам фактично відмовився від продовження своїх деструктивних дій.

- Олега Бачуна, голову Окружного адміністративного суду Києва, обрано у Раду Суддів. А що буде з Володимиром Келебердою, який безпосередньо відкрив провадження за позовом БЮТ?

Наскільки я знаю, питання Келеберди зараз знаходиться на розгляді у Вищій Раді Юстиції, і навіть за умови, що Рада прийме негативне рішення відносно Келеберди, ще буде комітет Верховної Ради, сама Верховна Рада. Я би просто взявся дати оцінку, що Келеберді нічого не загрожує, нічого такого він не порушив страшного, про це говорять і представники Конституційного Суду, професори юриспруденції. Наприклад, можна привести слова професора Мусіяки. Тобто, думки різні, але коли є різні думки, не можна говорити про якесь суттєве порушення закону. Ми взагалі вважаємо, що Келеберда нічого не порушував, а просто дотримувався принципів того, що кожне питання може бути піднято в судовому порядку.