Чи керує хто-небудь державою?

Управління, як система і як апарат – це необхідна складова будь-якого державного утворення, призначена для вдоволення та забезпечення чисельних зовнішніх і внутрішніх потреб нації. Управління державою може бути життєздатним у випадку не тільки збереження балансу економічних, політичних, громадських та інших різноманітних інтересів усіх соціальних груп населення, а й при здатності передбачати та прогнозувати можливі напрямки розвитку і протистояти форс-мажорним загрозам суспільно-економічному устрою держави.

Чим же займалися півтора року всередині країни та поза нею вітчизняні управителі , що довели її до такого стану? Що реально знаходилось за лаштунками їх чудових закликів та палких промов?

Вже очевидно, що по зовнішньому напрямку діяльності влади управління міжнародними відносинами плавно перейшло до сфери інтересів кримінально-свавільного судочинства Печерського районного суду міста Києва.

До речі, повна назва цієї інстанції наведена свідомо, з поваги до нових зовнішніх горизонтів, що відкрилися перед суддями під нестямний, але запізнілий акомпанемент дрібного вістуна від МЗС.

Судді від неочікуваної припливи такої влади дещо розгубилися. Розгубилися з причини того, що, реформуючи судоустрій країни, «фахівці», на жаль, не передбачили такого «міжнародного явища» у стінах районного суду. Та й, будемо відвертими, за своїм рівнем освіти і не могли передбачити. Тому і залишили служителям Феміди ще радянський інструментарій у вигляді рішень, які мають тільки дві процесуальні назви: «ухвала» та «постанова».

Зрозуміло, що з такою жебрацькою поклажею на міжнародний рівень не підеш.

Необхідно негайно (негайно, бо процеси в суді відбуваються щодня і наші зовнішні партнери можуть уникнути відповідальності) зібрати слухняних депутатів і додати до кримінально-процесуального кодексу ще одну форму судового рішення, позичену з дипломатичного арсеналу, під назвою «НОТА».

Завдяки такому запроваджуванню можна викликати на допит і Путіна з Медведєвим, і Міллера... ну, наприклад, з Затуліним... Та будь-кого – кого заманеться.

А Обаму, на всяк випадок, треба попередити: якщо він ще раз відмовиться приїхати до України, то до нього буде застосований привід. І не треба Обамі Президенту Януковичу морочити мозки своїми привітаннями, його «пропомаранчева» сутність президенту добре відома – до цього він через свій держдепартамент аж двічі нахабно вимагав звільнити Тимошенко!

Та і китайцям, що начебто зараз ладять з нами, не завадить наперед роз’яснити про запобіжні заходи, а то зненацька передумають щось там в Одесі будувати.

І треба Печерському суду не забути відповісти, згідно дипломатичного протоколу, на всі заяви до уряду України щодо політичних репресій з Америки, Австралії, Польщі, Італії, Франції та інших, бо Міністерство закордонних справ не справляється. Як не справляються і інші міністерства, не дивлячись на всі свої потуги, зі справами й всередині країни.

Провалено все, що тільки можна провалити. Словом «реформи» вже лякають діточок в українських родинах. Останнім часом тільки Президент та очманілий від кар’єрних перспектив віце-прем’єр згадують про якісь «реформи». Вже з владного оточення лунають тверезі голоси про провалення для української нації навіть «ЄВРО-2012», не дивлячись на ненажерливий до народних грошей апетит цієї кампанії.

Єдине досягнення, і то дуже сумнівно, що управителі можуть віднести його на рахунок своїх особистих зусиль – це рекордний врожай. Хоча народ добре розуміє, що з цього врожаю хліб та ковбаса, послуги ЖКГ дешевшими не будуть і труд звичайної людини не подорожчає і більше його не стане…

Восьмого липня в Українському домі на прес-конференції, зокрема, з приводу проведення реформ, Президент висловися так : «Я співчуваю людям, перш за все…».

А чи сподівається ще президент на зворотній зв'язок? Чи будуть співчувати йому люди, коли він залишиться без посади, Міжгір’я, гвинтокрилів, охорони і кортежей?

Юрій ГРИМЧАК, народний депутат України, представник політичної партії «Народна Самооборона»