Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань захисту прав інвесторів (ТСК) звітується про успіхи у боротьбі з рейдерством. Однак, уважно придивляючись до її діяльності, ми не бачимо системних законодавчих та політичних рішень. Натомість, комісія стала інструментом замовного тиску на державні органи, перешкоджання розслідуванню викрадення колишнього керівника Золотоніської меблевої фабрики, лобіювання інтересів російських екс-посадовців та прибалтійських хабарників. Розберемося, чому нардепи атакують верховенство права в інтересах рейдерів та якими можуть бути наслідки такої політики для інвестиційного клімату в Україні.
Голова комісії, народний депутат Галина Янченко у своїх виступах по-різному характеризує роботу ТСК. В одному виступі вона сказала, що бізнес просить парламентарів виступити медіаторами при врегулюванні спору. В іншому виступі вона заявила, що комісія займається розглядом скарг бізнесу та є «реальною бітою інвесторів проти несправедливості, проти свавілля чиновників і проти різного роду договорняків». Також пані Янченко переконує, що комісія не просто реагує на одиничні випадки, а намагається вирішувати системні проблеми.
Щоб розібратися, чи заслуговує на довіру піар з «бітою», довелося передивитися купу відеозаписів засідань комісії. Це займає багато часу, але простішого шляху не було. Протоколи засідань комісії, які ТСК за законом має оприлюднювати, недоступні на сайті парламенту та не були надані на запит газети «Правдошукач». До нашого запиту навіть рішення комісії не публікувалися на сайті. Тільки після запиту 7 рішень було оприлюднено, продовження не було. Між тим пані Янченко розповіла на прес-конференції 14 грудня 2020 року, що комісія взяла до розгляду 12 звернень. Тобто, тексти як мінімум 5-ти рішень комісії залишилися не оприлюдненими, адже на засіданнях у оприлюднених відеозаписах ці тексти не оголошуються в мотиваційній частині і навіть їх резолютивна частина піддається правкам, через що залишається незрозумілим, який остаточний текст затвердила комісія. Але рішень ТСК, які досі не оприлюднені, може бути ще більше. У проєкті постанови парламенту про звіт щодо діяльності ТСК, який пані Янченко разом з іншими членами комісії зареєструвала за два тижні до піарівської прес-конфереції, зазначено: «З моменту створення ТСК на адресу Спеціальної комісії надійшло 35 звернень інвесторів зі скаргами на порушення їх прав. З них 15 звернень Спеціальна комісія прийняла до розгляду». Така статистика, вкупі із непублічністю рішень ТСК про прийняття до розгляду та про відхилення звернень інвесторів, свідчить про вибірковий підхід – надання переваг меншій частині інвесторів та ігнорування звернень більшості інших.
Але найбільш показово, що жодне з 7-ми оприлюднених рішень комісії за скаргами інвесторів не містить ніяких пропозицій щодо зміни законодавства та державної політики, жодного натяку на системний підхід до проблеми рейдерства. Цими рішеннями парламентарі вимагають конкретних дій у інтересах конкретних фігурантів, дають вказівки слідчим, прокурорам, суддям та іншим чиновникам, ледве завуальовані під «рекомендації» в порядку парламентського контролю.
У звіті ТСК, який пані Янченко та інші члени комісії пропонують затвердити парламенту, йдеться: «За результатами 6 місяців роботи наразі повністю вирішено проблемні ситуації 3 інвесторів. Першою з них є ситуація виробника дитячого харчування ТОВ «Еконія», більш відомого під ТМ «МАЛЯТКО». Інвестор звернувся на адресу ТСК через обшуки, проведені Нацполіцією 9 липня 2020 року, в якості підстави для яких було визначене кримінальне провадження. Звернення зазначеної компанії Спеціальна комісія заслухала під час засідання 3 серпня 2020 року. У вересні була проведена зустріч в офісі Генерального прокурора за участі членів ТСК, власниці ТОВ «ЕКОНІЯ» Ірини Варагаш та її адвокатів. Результатом зазначеної зустрічі стало рішення Офісу генерального прокурора про визнання слідчих дій Національної поліції України у справі компанії̈ «ЕКОНІЯ» сумнівними. А також зміна органу досудового розслідування кримінального провадження, яке стало підставою для проведення обшуку, на Державне бюро розслідувань». Однак у прес-релізі про зустріч Генерального прокурора Ірини Венедіктової із Іриною Варагаш та її адвокатами ні про яке «визнання слідчих дій сумнівними» не йдеться, бо така термінологія не передбачена законом і є суто піарівською. Про участь у цій зустрічі пані Янченко прес-реліз Офісу Генпрокурора не згадує, хоча з фотографії видно, що вона була там присутня. Не виключено, що депутатку переплутали з адвокаткою. Залишається порадити «слузі народу» бути максимально безсторонньою, щоб у державних органах її не плутали із найманими захисниками.
Безкарність по блату для Ірини Варагаш
Не те щоб голова ТСК зовсім не намагалася виглядати об’єктивною – радше, ці потуги виглядають непереконливо. Рішення розглянути скаргу пані Варагаш зранку 3 серпня було прийнято ТСК на засіданні 22 липня, і на цьому засіданні пані Янченко підкреслювала, що треба запросити всі зацікавлені сторони. Якщо б запрошення було відправлене у той же день, за 12 днів до засідання, опоненти пані Варагаш – інвестор Анатолій Тітов та керівник підприємства Руслан Курілов – отримали б це запрошення вчасно. Натомість пані Янченко підписала запрошення Тітову лише 30 липня, а відправлене воно було ще пізніше, через що інвестор отримав запрошення вже після засідання. А Курілов взагалі не отримував ніякого запрошення. У суді та в альтернативних процесах вирішення спорів, таких як арбітраж і медіація, справу практично ніколи не розглядають без участі однієї зі сторін, якщо нема підтверджень того, що сторона повідомлена і не з’явилася без поважних причин; перша неявка, як правило, призводить до відкладення розгляду справи. Однак пані Янченко навіть не поставила перед комісією питання, чи можна розглядати скаргу пані Варагаш без участі її опонентів або все-таки перенести розгляд. Натомість вона заявила, що «для об’єктивності» було нібито запрошено на засідання другу сторону і кілька разів театрально питала, чи присутні Тітов та Курілов, один раз навіть із знущальницькою ремаркою «нє обозначілісь».
– Я отримав запрошення на засідання комісії вже після засідання і зв’язався з ними, – розповідає інвестор Анатолій Тітов, – Мені запропонували зустрітися із їхнім експертом Дмитром Луценком, якому я розповів про рейдерське захоплення нашої Золотоніської меблевої фабрики та передав підтверджуючі документи. Експерт запевнив, що мене запросять на засідання комісії і вислухають. Цього так і не сталося.
Пані Янченко у блогах на «Українській правді» 3 серпня та «Лівому березі» 5 серпня стверджувала, ніби комісія «розшукала» Тітова напередодні засідання та запросила, але «він так і не прийшов». Проте на засіданні ТСК 17 вересня 2020 року, коли затверджувалося рішення комісії, вона визнала, що все було зовсім не так: «Ми розшукували іншу сторону… Не знайшли, не розшукали, але пізніше люди ці з нами зв’язалися і навіть надавали якісь документи, але специфічні, скажімо так». Рішення комісії було прийнято попри те, що іншу сторону так і не вислухали.
Плутанина із датуванням рішення і кворумом на засіданні показує, наскільки поспішно та неакуратно працювала комісія. На запит юристів Тітова було видано копію рішення, датованого 18 вересня, а на сайті Верховної Ради те саме рішення розміщено під датою 17 вересня. На початку засідання, де приймалося це рішення, голова комісії Янченко оголошує список присутніх 5-ти членів комісії і називає це «кворумом», хоча менш ніж половина з 13-ти членів ТСК не мали права починати засідання та затверджувати порядок денний.
Сама по собі процедура розгляду скарги Ірини Варагаш на засіданнях ТСК не відрізнялася об’єктивністю. Замість 5-ти хвилин, передбачених регламентом, їй дозволили виступати вдвічі довше. Виступ пані Варагаш зводився до того, що у 2008 році вона придбала нерухомість збанкрутілої Золотоніської меблевої фабрики, після чого її підприємство 12 років потерпало від рейдерських атак та дискредитації з боку Анатолія Тітова. «Це не являється корпоративним спором, причиною всього цього являється одна-єдина особа, Тітов Анатолій, який виступає ініціатором, махінатором і організатором всіх незаконних дій для того, щоб незаконно заволодіти майном або получити хабаря у вигляді відкупного» – емоційно твердила вона, – «Бруд лиється зі сторони Тітова, що нібито я надавала сексуальні послуги для того, щоб відкупитися» і так далі в тому ж дусі. Також пані Варагаш повідомила, що поліція підозрює її у замовленні викрадення людини та шахрайстві, а розслідування за її заявами про рейдерську атаку були закриті через відсутність доказів злочину. Обшуки в рамках кримінальної справи у неї вдома та в офісах вона вважає рейдерством.
«Що стосується Тітова і Курілова, ні пайовиком, ні власником, ні акціонером, ні керівником ні один, ні другий не були» – з надривом заявила Ірина Варагаш. Цікаво, що ця неправда була спростована на місці. Прокурор Офісу Генпрокурора Роман Шиненко розповів: «Пан Курілов, згідно з матеріалами кримінального провадження, був головою правління Золотоніської меблевої фабрики і відстоював позицію, свою як голови правління та інших пайовиків, шляхом подання позовів до судових інстанцій. Зокрема, в адміністративному суді слухався позов про визнання незаконною ліквідації і банкрутства Золотоніської меблевої фабрики. З метою того, щоб Курілов відмовився від позову, його було викрадено. Його утримували проти його волі, в цей час Курілов надав довіреність про представництво своїх інтересів одному з учасників злочинного угруповання, і в адміністративному суді відмовився від своїх вимог під тиском тих осіб, які його супроводжували та зробили йому дублікат паспорта громадянина України». Крім того, у рішенні комісії написано, що Тітов надав ТСК документи, «з яких вбачається, що Тітовим А.Б. набувалося право власності на майно Колективного промислового підприємства «Золотоніська меблева фабрика».
Правоохоронці, викликані на засідання ТСК, відповіли і на закиди пані Варагаш щодо того, ніби поліція займалася рейдерством, коли проводила обшуки в офісах фірми «Еконія» та вдома у пані Варагаш 9 липня 2020 року. Вячеслав Гурін, начальник Головного слідчого управління Національної поліції України, пояснив, що обшуки проводилися на підставі ухвал слідчих суддів, причому під час обшуків поліція не втручалася у господарську діяльність та дозволяла співробітникам працювати, як зазвичай. Він також прокоментував скандал, роздутий пані Варагаш навколо вибитих дверей: «Чинним законодавством передбачено, що у разі, якщо двері не відчиняються, слідчі можуть примусово відчиняти приміщення. Був витриманий певний проміжок часу. Крім того, слідством була отримана інформація, що в цей час можуть вчинятися дії щодо знищення доказів. Тому було прийнято рішення щодо примусового відчинення дверей, що і було зроблено».
Депутат від «Голосу» Ярослав Железняк на високих тонах вступив у перепалку з представниками поліції та прокуратури, стверджуючи, що вони влаштували «цирк з кувалдами, з маски-шоу, з вибитими дверима» і «бігають з молотками за бізнесом», заважаючи депутатам створювати сприятливий інвестиційний клімат. У відповідь Вячеслав Гурін та Роман Шиненко детально розповіли нардепу обставини обшуку. Працівники поліції чітко попереджали співробітників «Еконії», що вони є представниками правоохоронних органів, на камеру показували посвідчення. А коли зламали двері через наявність оперативної інформації про знищення доказів, ця інформація підтвердилася: поліцейські знайшли 8 ноутбуків, схованих у купі сміття. Техніку поліція вилучила лише через те, що поліцейським не надали можливості оглянути ноутбуки на місці та скопіювати жорсткий диск. Після такого копіювання слідчі готові повернути техніку, хоча до них ніхто не звертався із відповідним клопотанням. Железняк спитав пані Варагаш, чи просили повернути техніку, на що вона відповіла, що через три дні після обшуку таке клопотання було подано. Железняк накинувся на правоохоронців із звинуваченнями, ніби вони навмисне вводять в оману комісію. Його гнівну тираду перервала пані Варагаш, яка уточнила, що клопотання подавали не слідчому, а до суду. Тобто, правоохоронці були праві. Але депутат навіть не подумав перед ними вибачитися.
Дива «об’єктивності» демонструвала на засіданнях ТСК депутатка Лариса Білозір, з ініціативи якої комісія прийняла до розгляду скаргу Ірини Варагаш. Вона приховала особисте знайомство із бізнес-леді, підкреслюючи, що до неї «звернулися адвокати». Коли пані Білозір казала про викрадення Курілова, вона зробила іронічний жест зігнутими пальцями обох рук, підкреслюючи недовіру та зневажливе ставлення до матеріалів слідства. При цьому вона і її родичка, співачка Оксана Білозір, вже не перший рік організують перед виборами благодійні заходи за підтримки Ірини Варагаш. Пані Білозір не відповіла на запит газети «Правдошукач», чи декларувала вона згідно із законодавством про запобігання корупції свій конфлікт інтересів, який полягає у лобіюванні інтересів підприємиці, з якою вона підтримує приятельські стосунки та ділові відносини.
На жаль, відеозаписи засідань ТСК показали, що не тільки депутати є відвертими лобістами інтересів «офшорних інвесторів», настільки «законослухняних», що ховають у смітнику ноутбуки від правоохоронців – мабуть, через дуже прозору бухгалтерію та податкову звітність. Такі лобісти тепер є і в органах прокуратури.
Олексій Бонюк, начальник департаменту кримінально-правової політики і захисту інвестицій Офісу генерального прокурора, на засіданні ТСК підкреслив свою солідарність із «обуренням бізнес-середовища» та повідомив про втручання у кримінальне провадження щодо викрадення Курілова: «Ми витребували, вивчили це провадження, доповіли Генеральному прокурору щодо того, які обставини мали місце, щодо доказової бази, дій слідства і процесуальних керівників. І було прийнято рішення Генеральним прокурором, що слідство було неефективним… Після цього, ґрунтуючись на нашій доповіді, було прийнято рішення про зміну органу досудового розслідування з Головного слідчого управління Нацполіції на ДБР». Нардеп Владлен Неклюдов одразу поставив прокурору лобістське питання: «У вас вже готовий рапорт щодо внесення відомостей до ЄРДР щодо працівників національної поліції, щоб працівники ДБР давали оцінку незаконним діям слідчих поліції за те, що вони незаконно внесли і таким чином намагалися заволодіти майном Еконії?». Бонюк попросив дати йому можливість утриматися від відповіді на це питання для «об’єктивності», але запевнив, що «коли буде прийнято рішення, про яке ви кажете, ми обов’язково ним поділимося». З цього діалогу зрозуміло, що метою зміни підслідності було перешкоджання розслідуванню викрадення Курілова та притягнення до кримінальної відповідальності працівників поліції, які розслідували викрадення людини всупереч інтересам грошових мішків.
Редакція газети «Правдошукач» звернулася до прес-служби Офісу Генпрокурора з питанням, на яких підставах начальник Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій Олексій Бонюк, інші представники органів прокуратури України та правоохоронних органів звітуються перед ТСК про процесуальне керівництво у розслідуваннях кримінальних проваджень, надають процесуальні документи на вимоги ТСК і приймають процесуальні рішення на підставі рішень ТСК та депутатських звернень.
У відповідь на наш запит пан Бонюк пояснив: «Представники Департаменту на засіданнях ТСК не звітують про стан розслідування у кримінальних провадженнях, а обмін відповідною інформацією здійснюється в межах ст. 222 КПК України. Звернення від ТСК, адресовані до Офісу Генерального прокурора, розглядаються у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян». Усі процесуальні дії та рішення у кримінальних провадженнях приймаються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Також інформую, що за результатами розгляду вашого звернення, випадки тиску чи втручання представників ТСК в хід судового розслідування у кримінальних провадженнях не виявлені».
Стаття 222 Кримінального процесуального кодексу України, на яку посилається прокурор Бонюк, називається дуже промовисто: «Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування». На жаль, текст цієї статті дає прокурорам потенційно корупційні повноваження дозволяти розголошення таємниці слідства, що може звести нанівець роботу слідчих і дозволити злочинцям залишитися безкарними. Схоже, що саме це і робиться на політичне замовлення по-лобістськи налаштованих парламентарів. Пан Бонюк, який сприяє такому втручанню, не бачить в цьому проблеми. Галина Янченко публічно назвала його «добрим другом ТСК» і вручила Бонюку офіційну подяку.
Розгляд у ТСК скарги на рейдерство пані Варагаш при тому, що скарги її опонентів на рейдерство з її боку були проігноровані – не єдиний випадок вибірковості у роботі комісії. Наприклад, при розгляді «кейсу заводу «Океан» могло скластися враження, що ТСК принципово виступає проти контролю російських бізнесменів над українськими підприємствами. Однак це не завадило комісії 19 листопада 2020 року прийняти рішення в інтересах Георгія Сажинова, колишнього заступника міністра сільського господарства Росії і бізнес-партнера одіозного російського олігарха Костянтина Малофєєва, за гроші якого створювалася «Донецька народна республіка» і озброєні банди сепаратистів, які вбивали українців під керівництвом російських військових.
Розгляд ще одного «кейсу» виявився настільки проблемним для ТСК, що про нього навіть посоромилися згадати в звіті комісії. На засіданні 22 липня 2020 року ТСК розглядала скаргу естонського бізнесмена Хіллара Тедера на рейдерство з боку його колишнього партнера по будівництву торгового центру SkyMall в Києві Андрія Адамовського. Здавалося б, пан Тедер прийшов до парламентарів із залізними доводами своєї правоти, включаючи рішення Лондонського арбітражного суду за 2016 рік та погрози почати процес стягнення з України збитків у сумі до 500 млн доларів через невиконання рішення суду. Однак Олег Маліневський, адвокат Адамовського, розповів ТСК, що в даній ситуації йдеться не про один епізод рейдерства, а про великий конфлікт між інвесторами, що налічує близько 100 справ, багато з яких Тедером програні, і триває вже десять років у п’яти різних державах, включаючи Латвію, Нідерланди, Великобританію та Кіпр, а не тільки в одній Україні.
«Цей конфлікт почався з незаконних дій пана Тедера і компанії Аррікано, і це підтверджено міжнародним арбітражним судом в Лондоні, рішення якого за 2011 рік було залишено в силі Високим судом правосуддя від 13.07.2012 року» – заявив адвокат Адамовського, після чого звернувся до голови комісії пані Янченко,– «Ви казали, що ця комісія створена для швидкого реагування на скарги добросовісного бізнесу. Дійсно, питання добросовісності дуже важливе. І я хочу звернути увагу на те, що пан Хіллар Тедер у себе на батьківщині офіційно визнаний хабародавцем. Це постанова Гар’юмааського повітового суду Талліннського будинку правосуддя від 18.06.2019 року, яка підтверджує те, що пан Хіллар Тедер з метою поліпшення своїх життєвих умов дійшов до зловмисної згоди з мером міста Таллінн про обмін своєї нерухомості з порушенням встановленого законом порядку на кращу нерухомість, яка знаходилася у власності міста».
Крім того, за словами адвоката, Тедер з Адамовським довгий час «до зміни влади в 2019 році» вели переговори і навіть вийшли на підписання угоди про спільний викуп торгового центру в банку, який заволодів SkyMall через конфлікт між інвесторами. «Очевидно, відчувши сприятливу політичну кон’юнктуру, пан Хіллар вийшов з цих переговорів… і потім, заручившись підтримкою у, як він вважає, ефективних представників нової влади, він переключився повністю на атаку через кримінальне провадження. І тут він каже несумісні речі: з одного боку, нібито хоче повернути актив, з іншого боку – мова йде виключно про кримінальне провадження. Скажіть мені, як це можна зробити через кримінальне провадження? Використовуючи адмінресурс і певні зловживання?». Такі одкровення прозвучали в парламенті на наступний день після того, як стало відомо, що банк продав торговий центр. Але це не завадило комісії через тиждень проголосувати за рішення в інтересах пана Тедера, повністю ігноруючи позицію його опонента.
Законотворчістю ТСК займається так само «майстерно», як розглядає скарги. В звіті про роботу комісії згадано про три поданих законопроєкти, жоден з яких парламент не прийняв. Даремно шукати в цих законопроєктах нові стратегічні підходи на зразок якогось «кодексу захисту корпоративної власності»: йдеться про вирішення окремих проблем топорними методами.
Газета «Правдошукач» просила голову комісії Галину Янченко пояснити, чому в розробленому нею та іншими членами ТСК законопроєкті № 3774 від 02.07.2020 р. «про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» містяться норми, які, всупереч його назві, спрощують рейдерські дії, зокрема, доповнення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» новою статтею 25-1 про проведення реєстраційних дій без участі державного реєстратора, що викликало серйозні зауваження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Відповіді на це питання ми так і не дочекалися.
Рейдерські захоплення бізнесу і корпоративних активів – хронічна хвороба ринкової економіки в Україні, яка відлякує інвесторів і позбавляє націю фінансових ресурсів для росту. Розвинуті держави мають імунітет від цієї хвороби, якого бракує нам: це правова система, що ефективно захищає власність та припиняє корупцію у зародку. Пострадянська Україна такого імунітету ніколи не мала. Ментальність «хапнути все, до чого дотягнешся» є результатом історичного досвіду «розкулачування» селян комуністичним режимом, що морив голодом і гнобив українців десятки років, будуючи розкішне життя партійних функціонерів і їх холуїв за рахунок злиднів, безправ’я та рабського становища решти населення. Приватизація у перші роки незалежності України дала можливість народу проявити підприємницькі таланти, але до успішного бізнесу почали вчащати представники влади та криміналу з вимогами «ділитися». Хто не ділився – у тих відбирали бізнес. Бувало, що колишнім власникам вдавалося відстояти своє. Часто грабіжники чужих активів залишалися безкарними і добивалися визнання легальними схем рейдерства. В їх руках концентрувалися гроші та влада, вони навчали нове покоління менеджерів своїм способам ведення бізнесу. І навіть коли старі «дірки» в законодавстві закривалися, відкривалося багато нових «дірок», бо «хапальницький» спосіб мислення пострадянських товстосумів не мінявся. Як не мінялася і державна політика: дивитися крізь пальці – звісно, не безкоштовно – на силові та корупційні змагання великих капіталів.
Бізнес-клімат у державі залежить від реального верховенства права. Ніякий інвестор не вкладатиме гроші у державу, де бізнес зв’язаний по руках і ногах купою зайвих формальностей, захист власності існує тільки на папері, а правосуддя і правоохоронні органи пальцем о палець не вдарять без хабаря чи політичного замовлення. Лобіювання інтересів рейдерів чи вузького кола «обраних» інвесторів парламентарями навряд чи покращить бізнес-клімат. Натомість необхідна кропітка дослідницька, експертна та законотворча робота, щоб встановити чесні правила гри для української економіки та потурбуватися про їх дотримання всіма гравцями, починаючи з держави.