Як стати успішною бізнес-леді у специфічних українських умовах? Рецепт простий: треба налагоджувати взаємно вигідні відносини з політиками. Можновладці допоможуть і промисловий майданчик рейдернути, і не сісти за грати через причетність до криміналу, і відмити репутацію до елітної блискучості. Такі висновки напрошуються із “історії успіху” керівниці фірми “Еконія” Ірини Варагаш, яка, до речі, не побажала відповідати на наші питання про скандальне походження своїх статків.
Пані Варагаш є фігуранткою кримінального провадження про викрадення голови правління Золотоніської меблевої фабрики Руслана Курілова. Він стверджує, що Варагаш та найняті нею бандити примусили його підписати відмову від судових позовів до “Еконії” і чотири роки тримали під замком. Курілов довго добивався справедливості у справі про його викрадення та рейдерське захоплення Золотоніської меблевої фабрики. І саме тоді, коли поліція нарешті взялася розслідувати ці злочини, парламентарі почали вставляти палки в колеса слідству.
Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з питань захисту прав інвесторів зажадала передачі справи з поліції до ДБР. Ірина Варагаш своїм довгим та істеричним виступом перетворила засідання парламентської комісії на трибуну публічної дискредитації потерпілого Курілова, власника меблевої фабрики Тітова та правоохоронців. Ані вона, ані нардепи не приховували, що метою зміни підслідності є перевернути кримінальний кодекс догори дригом, щоб до відповідальності були притягнуті слідчі, а не рейдери та викрадачі. Втім, поки що мета оборудки залишається недосяжною. ДБР продовжує розслідувати викрадення людини, попри намагання адвокатів Варагаш позбавити Курілова статусу потерпілого та виставити “потерпілою” саму бізнес-леді.
Прокурор Лісовий кладе лапу на бізнес Тітова
Меблева фабрика у радянські часи була одним з містоутворюючих підприємств у Золотоноші. Після проголошення незалежності України та приватизації власниками фабрики, замість держави, стали її працівники. Скоро виявилося, що розвитку бізнесу не сприяє вирішення всіх організаційних питань на загальних зборах трьох сотень пайовиків, які слабко орієнтуються у реаліях ринкової економіки. Колишньому директору вистачало хватки тільки на те, щоб скупати паї у колективу, поки фабрика ледве зводила кінці з кінцями та не приносила прибутків пайовикам.
У 2002 році директором Золотоніської меблевої фабрики було обрано Анатолія Тітова, відомого місцевого бізнесмена, який на той час разом з дружиною Оленою Овчаренко володів мережею автозаправок і магазинів. Він запропонував експортувати продукцію фабрики за кордон і отримувати валютні прибутки: спочатку бізнес-план передбачав виробництво збірних будинків, але потім більш вигідним варіантом було визнано експорт елітних меблів, таких, як оббиті шкірою крісла та дивани. Тітов залучив інвестиції у сумі 11 млн. євро для оновлення виробництва та обладнання фабрики сучасними станками за умови передачі в його приватну власність майнового комплексу меблевої фабрики.
Українсько-американське підприємство “Техновуд” Тітов заснував у 2005 році. Щомісяця воно відправляло від 2-х до 6-ти сорокафутових контейнерів з готовими меблями до штату Вірджинія. Оборот підприємства за місяць складав 1,35 млн. доларів, що дозволяло створити більш ніж двісті робочих місць та регулярно виплачувати відсотки пайовикам Золотоніської меблевої фабрики.
Валютна виручка, яку експортери меблів сумлінно декларували, привернула увагу прокурора Черкаської області Миколи Лісового. Жадібний чиновник зажадав від Тітова переписати половину підприємства на його людей, в іншому випадку погрожував відібрати бізнес повністю. Підприємець категорично відмовився виконувати незаконні вимоги. Щоб упередити рейдерську атаку, в січні 2007 року інвестор отримав рішення суду, яким підтверджувалося його право власності на майновий комплекс меблевої фабрики. Але рейдерів це не зупинило.
Фіктивне банкрутство Золотоніської меблевої фабрики
У листопаді 2007 року Золотоніську меблеву фабрику захопили три десятки молодиків, озброєних вогнепальною зброєю та бітами. Керували ними підприємниця Ірина Варагаш та кримінальний авторитет Юрій Юдін. Пізніше з’ясувалося, що чоловік пані Варагаш, Олексій Денисенко, є земляком прокурора Лісового.
Рейдери діяли жорстко: застрелили сторожового собаку, вигнали працівників фабрики. Дві сотні новеньких верстатів, куплених інвестором, на 5-х вантажівках вивезли в невідомому напрямку. У міліції, викликаної охоронцями, були вказівки від начальства не втручатися.
Коли Тітов приїхав на підприємство, йому сказали, що меблеву фабрику оголошено банкрутом. Її майно, нібито, придбала на аукціоні пані Варагаш і приїхала з юристами приймати господарство. Але “аукціон” виявився чистою вигадкою.
Ніякого банкрутства успішного та платоспроможного підприємства не могло бути в принципі, тому рейдери вдалися до фіктивного банкрутства. В хід пішли шахрайські методи: заяву про банкрутство подали з підробленим підписом дружини Тітова, заборгованість штучно створили шляхом фальшування документів.
Було сфабриковано договір поруки, за яким Золотоніська меблева фабрика нібито поручилася перед підприємцем Кияницею за повернення позики в сумі 2 млн. 300 тис. гривень громадянином Кругловим, який пізніше заявив до прокуратури та до суду, що ніколи не отримував таких грошей і з Кияницею не знайомий. Він просто загубив свій паспорт, чим і скористалися шахраї. Підпис голови правління фабрики Курілова на договорі поруки теж підробили. Ця фальшивка дозволила Кияниці стати головним кредитором і домогтися продажу землі та будівель фабрики фірмі “Малятко”, яка пізніше змінила назву на “Еконія”.
Показово, що псевдо-кредитор Кияниця виявився чоловіком старшої помічниці прокурора Черкаської області Миколи Лісового.
Аукціон, якого не було
По закону майно банкрута має продаватися з відкритих торгів. Для цього право власності на нерухомість має бути зареєстровано, її ринкова вартість має бути оцінена. Через типову пострадянську безхазяйність майно Золотоніської меблевої фабрики не проходило процедуру державної реєстрації права власності. Це зіграло на користь постраждалих від рейдерського захоплення, бо ускладнювало легалізацію рейдерських дій.
Поспішаючи фабрикувати шахрайську документацію, рейдери не звернули увагу, що їхній оцінювач у січні 2008 року оцінив у однакову суму спочатку 12, а потім 18 об’єктів фабрики. Причому в січні вартість цього майна взагалі не могла оцінюватися, бо тільки у лютому виконком Золотоніської міськради прийняв рішення про видачу свідоцтва про право власності на будівлі фабрики.
Щоб присвоїти землю, будівлі та інше майно меблевої фабрики, рейдери змушені були піти на очевидні фальсифікації. По документах, сфабрикованих шахраями-рейдерами, реєстрація права власності на будівлі та відкриті торги з їх продажу співпали в один день, 5 лютого 2008 року. Юридично така оборудка є явно незаконною, бо про торги власник має попередньо опублікувати оголошення, а без реєстрації власності подібне оголошення було б завідомо шахрайським. Як виявилося, ніякого оголошення про торги і не було, як не було самих торгів. Умовно кажучи, рейдерська шайка просто продала майно сама собі під приводом відсутності інших покупців.
Оскільки всі махінації зі створення штучних кредиторів, фіктивного банкрутства та продажу майна мали відверто кримінальний характер, величезні кошти та прокурорський адмінресурс було застосовано для легалізації схеми. «Чорний нотаріус» посвідчив рейдерський договір купівлі-продажу майна фабрики за межами свого нотаріального округу, чого не мав права робити, як пізніше встановило Міністерство юстиції України. А щоб підстрахуватися, рейдери скористалися впливом на міську раду для оформлення всупереч закону свідоцтва про право власності на нерухоме майно і навіть створили клон КПП «Золотоніська меблева фабрика» під назвою ТОВ «Золотоніська меблева фабрика».
“Мінералка” з водопроводу, честь жінки і замах на вбивство Тітова
Влітку 2008 року Київський міжобласний апеляційний господарський суд визнав недійсним договір про продаж майна Золотоніської меблевої фабрики фірмі “Еконія”. Також почалося розслідування підробки договору поруки, сфабрикованого рейдерами для фіктивного банкрутства. Здавалося, що рейдери понесуть відповідальність, а фабрика повернеться справжнім власникам. Однак такі надії не справдилися.
Захопники фабрики прагнули хапнути якнайбільше, поки дозволяє ситуація. Під заставу захопленого майнового комплексу було взято банківський кредит в сумі 5 млн. євро, що значно перевищував офіційну оцінку його вартості: всього півмільйона гривень. Також рейдери безуспішно спробували відсудити з фабрики суму, в кілька разів більшу, ніж вони офіційно заплатили за договором купівлі-продажу майна фабрики, який суд визнав недійсним. Приводом для нових гігантських претензій став нібито супер-дорогий ремонт, вартість якого, коли суд почав розбиратися, виявилася значно нижчою за рейдерські претензії.
Тим часом на захопленому промисловому майданчику було похапцем створене виробництво так званого дитячого харчування, а саме, бутильованої води. Вона позиціювалася як багата мінералами і корисна для здоров’я малят, а насправді представляла собою гарно упаковану водопровідну воду. Споживачам розповідали, що вода видобувається з артезіанської скважини, хоч у рейдерів не було дозволу на видобуток води. За таку оборудку одного з поплічників шайки рейдерів було оштрафовано на сотні тисяч гривень. Подільники його прогнали, не компенсувавши жодної копійки. Він образився і почав розповідати направо і наліво, як отаманша шайки до виробництва дитячого харчування буцімто надавала інтимні послуги. Правда це чи ні, але пізніше в парламенті вона бідкалася, що її жіночу честь принижено, та стверджувала, що у неї взагалі нема водопроводу. Мовляв, договір з комунальниками тільки на каналізацію.
Анатолій Тітов каже, що через його протистояння рейдерам у 2009 році бізнес-леді обіцяла колишньому співробітнику охорони фабрики 20 000 доларів, щоб його вбити. Однак охоронець не став виконувати замовлення, а повідомив про замах у поліцію та самому підприємцю.
Регіонал Тулуб приєднується до рейдерів
Після приходу до влади “Партії регіонів” прокурор Лісовий подружився з Сергієм Тулубом, кумом президента Януковича, що став головою Черкаської ОДА у 2010 році. За словами Анатолія Тітова, губернатор телефонував йому і заявив, що він дарма не погодився на вимоги прокурора віддати половину підприємства, а тепер має віддати фабрику повністю, або сяде в тюрму чи його вб’ють. Тітов на погрози губернатора не піддався.
Рейдери, як по команді, почали писати заяви про злочин на жертв рейдерства та проплачувати їх кримінальне переслідування. Дійшло до того, що замість пошуку злочинців, які підробили підпис Курілова на договорі поруки, міліціонери прийшли з обшуком додому до самого Курілова, де, звісно, нічого кримінального не знайшли. Заяви Тітова про захоплення фабрики поклали в довгий ящик; слідство дарма витрачало час на пошук доказів злочинів, приписаних йому рейдерами. Сфабрикували кримінальну справу і на співвласницю меблевої фабрики Олену Овчаренко, однак пізніше справу було закрито через відсутність події злочину. Корумповані правоохоронці особливо турбувалися про замовлене їм рейдерами вилучення документів на право власності.
Губернатор Тулуб кілька разів приїжджав на захоплену фабрику, де його представляли працівникам “Еконії” як власника підприємства. До речі, газета “Правдошукач” так і не отримала відповіді на запит про те, чи є він власником. Тулуб особисто вирішував проблеми, які виникали у рейдерів із судами та правоохоронцям через те, що справжні власники Тітов і Овчаренко та голова правління Курілов продовжували боротися за повернення захопленої фабрики. Але навіть у губернатора в цій скандальній ситуації виявилося недостатньо влади, щоб втрутитися в усі судові процеси та кримінальні розслідування. Про це свідчить хоча б той факт, що Верховний Суд України підтвердив незаконність продажу майна фабрики.
Викрадачі Курілова дають покази на бізнес-леді
Голова правління Золотоніської меблевої фабрики Руслан Курілов, попри тиск, погрози та підпал будинку продовжував судитися за повернення пайовикам захопленої рейдерами меблевої фабрики. Програючи юридичні баталії, рейдери вирішили розправитися з ним відверто кримінальним способом. Курілова було викрадено, його змусили підписати відмову від поданих позовів та заяв про злочин і тримали в полоні більше чотирьох років у селі Проців під Борисполем. Йому вдалося втекти, а пізніше арештовані поліцією викрадачі підтвердили розповідь Курілова про цей жахливий злочин.
У грудні 2012 року Курілова виманили на зустріч, запхнули в машину і відвезли до сільського будинку, де його посадили в кладовку у підвалі. До підвалу прийшов бандит Юдін, який сказав полоненому, що з ним хоче зустрітися Варагаш і він має робити все, що вона скаже, якщо хоче залишитися в живих. Потім Юдін прийшов з самою пані Варагаш, яка хвалилася зв’язками з губернатором Тулубом і керівництвом правоохоронних органів та погрожувала Курілову розправою над ним та його сином. Курілов змушений був підписати папери, підготовлені викрадачами. Він постійно знаходився під наглядом кількох озброєних бандитів. Кілька разів його возили до нотаріуса, до суду, до державного реєстратора, де він виконував вимоги викрадачів, побоюючись за своє життя. У 2013 році його повезли до Києва і змусили подати заяву про відмову від касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України, а потім ще й виступити в суді, щоб судді повірили у добровільність заяви та задовольнили її. На його очах викрадачам було виплачено винагороду 25 тис. доларів.
Після припинення судових процесів пильність викрадачів зменшилася. Курілову вдалося зв’язатися з родичами та друзями і з їх допомогою у 2016 році втекти з полону. Спочатку в поліції ставилися з недовірою до його заяви про злочин, але згодом Головне слідче управління МВС взялося за справу всерйоз. Трьох викрадачів було арештовано, ватажок банди Юдін встиг утекти в Росію. Один з викрадачів, Володимир Калюжний, дав письмові покази про свою участь у рейдерському захопленні Золотоніської меблевої фабрики. Він повідомив, що Варагаш оплатила бандитському угрупованню Юдіна викрадення Курілова. Інші викрадачі після арешту також визнали свою вину. Зараз через зміну підслідності справи внаслідок політичного тиску термін запобіжного заходу викрадачам не був продовжений, і злочинці отримали можливість ховатися від правосуддя.
Можновладці покривають кримінал, бо їх “взяли в долю”?
Якраз після того, коли суд взяв під арешт викрадачів Курілова за клопотанням слідчого, Тимчасова спеціальна комісія з питань захисту інвесторів за ініціативою нардепа Лариси Білозір розглянула заяву Ірини Варагаш про, нібито, рейдерську атаку на фірму “Еконія” та пролобіювала зміну підслідності з поліції до ДБР. Справа в тому, що слідчі отримали дозвіл суду на обшук офісу підприємства у пошуках доказів діянь пані Варагаш, а співробітники їх не впускали. Надійшла оперативна інформація про поспішне знищення доказів за закритими дверима, тому поліції довелося ламати двері. І дійсно, коли слідчі увійшли до офісу, вони знайшли вісім ноутбуків, щойно викинутих на смітник. З цього випадку бізнес-леді роздмухала скандал на всю Україну, звісно ж, акцентуючи на зламаних дверях і забуваючи згадати про викинуті ноутбуки.
Депутатка Білозір не відповіла на запит газети “Правдошукач” щодо сімейного партнерства з Іриною Варагаш по благодійним і передвиборчим проєктам. Не знайшлося у неї й відповіді на питання, чи декларувала вона згідно із законодавством про запобігання корупції свій конфлікт інтересів, який полягає у лобіюванні інтересів підприємиці, з якою вона підтримує приятельські стосунки та ділові відносини. Звісно, неприємно спілкуватися з журналістами на тему окучування виборців щедрим коштом рейдерів, яким потім можна віддячити політичними послугами. Однак те, як пані Варагаш “взяла в оборот” відому політикиню, характеризує її стиль ведення бізнесу, типовий для наших реалій корупційного зрощування влади, бізнесу та криміналу.
Ірина Варагаш називає себе власницею фірми “Еконія”, але офіційно її частка власності складає менш ніж два відсотки. Основним власником числиться офшорна фірма, причому ці офшорні власники міняються, як рукавички. На момент рейдерського захоплення Золотоніської меблевої фабрики це була офшорка Epsilon Corp з Маршаллових островів, сьогодні це Ue Healthy Food International Limited з Кіпру. Пані Варагаш так і не відповіла на запит газети “Правдошукач”, хто ховається за офшорною вивіскою. Але можна уявити собі, наскільки зручно використовувати анонімні контори за кордоном для укладання тіньових корупційних угод з можновладцями, будь то прокурори, губернатори чи депутати.
Коли після Революції Гідності виявилося, що син прокурора Лісового у 2013 році задекларував “дарунків” більш ніж на мільйон гривень та круту тачку Audi Q7, журналісти та антикорупціонери дивувалися, звідки такі статки у сім’ї держслужбовця. Кажуть, що батько передав йому плоди своїх подвигів. Нині Сергій Лісовий пройшов до облради першим номером списку партії “Слуга народу”. Так гроші конвертуються у владу, а влада у ще більші гроші. Можна наводити й інші приклади. Після налагодження відносин з нардепами “Еконія” почала постачати питну воду в парламентську їдальню за бюджетні кошти. Серед кінцевих бенефіціарів фірми деякий час фігурує уповноважений представник словацького уряду Владімір Новак, що співпало із заявами керівництва фірми про експорт мінералки за кордон. Невідомо, кому в Європі потрібна українська вода, але український досвід відкатів при держзакупівлях міг виявитися просто безцінним.
Рейдерське захоплення Золотоніської меблевої фабрики та політичне перешкоджання правосуддю щодо викрадачів її керівника є показником дикості бізнес-клімату в сучасній Україні, що повертається у лихі 90-ті. Якщо можна побудувати на обмані та дуже дорогому піарі янгольский імідж однієї бізнес-леді, з міжнародною репутацією країни такий трюк не вийде. І навряд чи хтось з серйозних світових інвесторів довірить хоч один цент державі, де рейдери обкрадають інвесторів, а парламентська комісія із захисту інвестицій захищає рейдерів.
Як пані Варагаш затикає рота критикам
Хазяйнуючи на Золотоніській меблевій фабриці, Ірина Варагаш не може змиритися із тим, що її рейдерське захоплення оспорюється. Об’єктом її гніву стала Анна Тітова, донька інвестора і відеоблогерка, яка насмілилася створити критичний YouTube-канал під промовистою назвою «Варагаш – рейдер». На цьому каналі вона розмістила відеозвернення потерпілого від викрадення рейдерами Руслана Курілова, а також власний «розбір польотів» бізнес-леді.
Пані Варагаш не вистачило сміливості публічно відповісти на закиди юної опонентки, але вистачило підлості спробувати помститися. Бізнес-леді написала листа до Національного університету «Києво-Могилянська академія», вимагаючи відрахувати студентку юридичного факультету Тітову за наклепи, образи та поширення недостовірної інформації про фірму «Еконія», чим Тітова буцімто дискредитувала принципи та цінності свого університету. Однак в університеті не піддалися на моральний тиск і не стали відраховувати студентку за висловлювання її позиції.
Після цього Ірина Варагаш через адвоката об’єднання «Артіус» Желізняка подала до суду позов до Анни Тітової про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просить суд стягнути з опонентки 200 000 гривень моральної шкоди, зобов’язати її видалити критичні відеоролики та розмістити відео зі спростуванням. За умови об’єктивного судового розгляду цього позову він навряд чи має будь-які перспективи, бо адвокат позивача оспорює чужі оціночні судження на підставі власних оціночних суджень, видаючи оцінки за факти і критику за образи.
З позову пані Варагаш, текст якого є у розпорядженні газети «Правдошукач», принаймні, можна дізнатися її ставлення до критики. Там стверджується, що пані Варагаш є українським виробником № 1 дитячої питної води; що вона придбала майновий комплекс меблевої фабрики законно; що стосовно неї нема кримінальних проваджень; що вона не використовує міську воду в підприємницькій діяльності; що твердження Руслана Курілова про його викрадення злочинним угрупованням під керівництвом рейдерки Варагаш є неправдивим; що Ірина Варагаш не має відношення до рейдерського захоплення будь-яких об’єктів, не має жодних зв’язків із працівниками прокуратури Черкаської області.
Розрахунок суми моральних збитків у позові відсутній. Єдиним «доказом», нібито, завдання збитків пані Варагаш її опоненткою є ухвала слідчого судді, який зобов’язує поліцію розслідувати заяву про злочин, подану фірмою «Еконія» проти десяти протестувальників, які половину дня в грудні 2020 року мирно пікетували підприємство – маючи на те повне право. Скоріш за все, на момент розгляду позову пані Варагаш це кримінальне провадження вже буде розслідуване і закрите через відсутність складу злочину. Крім того, адвокат пані Варагаш закидає доньці Тітова нібито образливий характер її відеоблогів, але з наведених у позові цитат видно, що йдеться про відносно стриману критику. Несхоже, щоб Анна Тітова критикувала Ірину Варагаш більш жорстко, ніж її мати, кандидатку на посаду міського голови, під час передвиборчої кампанії поливали брудом від імені «Еконії» на біг-бордах та у замовних статтях в Інтернеті.
Питання без відповідей
Історія, викладена в цій статті, може здатися на перший погляд неймовірною, хоча вона написана зі слів учасників описаних подій і на основі наданих ними документів, зміст яких було перевірено доступними способами. Також це продовження історії зі статті «Як можновладці Черкащини ламали меблі», опублікованої в нашій газеті у 2010 році – зміст цієї статті досьогодні ніким не оспорювався. Йдеться про старий заплутаний конфлікт, який не був вчасно вирішений чи переведений в конструктивне русло ані в суді, ані шляхом переговорів чи медіації, який лише епізодично і в основному лише з позиції однієї зі сторін висвітлювався у ЗМІ – що тільки посилювало вороже ставлення конфліктуючих сторін одна до одної, небажання навіть обговорювати щось з «шахраями» та «рейдерами» по інший бік барикад.
В цій історії можуть бути представлені не всі важливі факти, версії та інтерпретації, оскільки не всі учасники погодилися розповідати свою правду та відповідати на незручні питання. Зокрема, ця історія відображає точки зору, альтернативні до широко розпіареної у багатьох ЗМІ, і, напевне, добре відомої читачу історії Ірини Варагаш про те, що вона нібито є потерпілою від рейдерства. Не будемо приховувати, що пані Варагаш багато разів голослівно заперечувала практично все, що стверджували її опоненти. Однак «Правдошукач» не може просто прийняти на віру голослівні заперечення, особливо коли заперечуються документально підтверджені факти.
27 листопада 2020 року редакція газети «Правдошукач» направила листа звичайною та електронною поштою Директору ТОВ ПІІ «ЕКОНІЯ» Ірині Варагаш з проханням відповісти на такі питання:
1) Як давно Ви знайомі членкинею Тимчасової спеціальної комісії при Верховній Раді України з питань захисту прав інвесторів Л. Білозір і членами її сім’ї, підтримуєте приятельські стосунки та благодійні передвиборчі проєкти?
2) Чи розглядали Ви можливість вирішення Вашого бізнес-конфлікту з А.Тітовим без змагання у сфері знайомств з можновладцями, наприклад, шляхом застосування бізнес-медіації, тобто, організації процесу досягнення (відновлення) згоди та нормальних ділових відносин між конфліктуючими сторонами за допомогою нейтральних професійних посередників (медіаторів)? Чи готові Ви вести переговори з іншою стороною бізнес-конфлікту безпосередньо чи за допомогою медіатора про взаємно прийнятний вихід з конфліктної ситуації?
3) Кому належить офшорна фірма Ue Healthy Food International Limited, на яку записано 98.42% власності на ТОВ ПІІ «ЕКОНІЯ»? Чи відповідає дійсності інформація А. Тітова про те, що нею володіє чи володів через родичів колишній губернатор Черкащини Сергій Тулуб, який сприяв Вам у заволодінні майном Золотоніської меблевої фабрики та позиціонувався як власник під час відвідин Золотоноші?
4) Як Ви можете прокоментувати заяви А. Тітова та Р. Курілова про рейдерське захоплення Вами Золотоніської меблевої фабрики та Вашу особисту участь у викраденні Курілова?
5) Чи пов’язані Ви, Ваше оточення чи ТОВ ПІІ «ЕКОНІЯ» з клоном Золотоніської меблевої фабрики, однойменним товариством з обмеженою відповідальністю, створеним за адресою ТОВ ПІІ «ЕКОНІЯ»?
6) Чи відповідає дійсності інформація А. Тітова про порушення закону під час заволодіння Вами майном Золотоніської меблевої фабрики, зокрема, що комітет кредиторів фабрики складався з осіб, кредиторські вимоги яких були штучно створені, а нотаріус не мав право посвідчувати договір купівлі-продажу майна банкрута, що установлено Мінюстом?
На момент публікації цієї статті відповідей на поставлені питання не було отримано. Ірина Варагаш та інші особи, згадані у статті, можуть надіслати для подальшої публікації свої коментарі та відповіді на раніше адресовані їм питання.