Юрій Шеляженко
Східна Європа у 20-21 століттях сильно постраждала від політичного насильства та збройних конфліктів. Час учитися жити разом у мирі й у пошуках спільного щастя.
Традиційний спосіб підготовки молоді до дорослого політичного життя в країнах Східного партнерства і Росії був і залишається так званим військово-патріотичним вихованням. У Радянському Союзі ідеальним громадянином вважали лояльного призовника, що беззаперечно підкоряється командирам.
У цій парадигмі військова дисципліна була зразком для цивільного життя, що виключає інакомислення з політичної сфери. Тому ідейні відмовники від військової служби, такі як послідовники «апостола ненасильства» Льва Толстого і народні протестанти, піддавалися репресіям під час кампаній проти «сект» і «космополітизму».
Пострадянські нації успадкували цю хибну парадигму і досі схильні виховувати швидше слухняних солдатів, ніж відповідальних виборців. Щорічні звіти Європейського бюро ідейної відмови від військової служби (EBCO) свідчать, що призовники в цьому регіоні мають мінімальні можливості або ніяких шансів офіційного визнання їх переконань: засудження війни і відмови вбивати.
Як повідомляє Deutsche Welle, в 2017 році на міжнародній конференції в Берліні експерти обговорили ризики пострадянського військово-патріотичного виховання, яке сприяє авторитаризму в Росії і ультраправій політиці в Україні. Експерти висловили думку, що обом країнам необхідна сучасна демократична громадянська освіта.
Ще раніше, в 2015 році, Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини і Федеральне агентство громадянської освіти Німеччини підтримали Мережу громадянської освіти в Східній Європі (EENCE), співтовариство організацій і експертів, що займаються розвитком громадянської освіти в країнах Східної Європи: Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Грузії , Молдові, Росії та Україні. Учасники мережі підписують меморандум, в якому підкреслюється ключова роль громадянської освіти для просування демократії, миру та сталого розвитку.
Ідея запобігання війні за допомогою громадянської освіти в дусі культури миру прослідковувалася ще у працях Джона Дьюї і Марії Монтессорі. Як чудово сказано в Статуті ЮНЕСКО 1954 р. і повторено в Декларації про право на мир 2016 р., прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН: «Думки про війну виникають в умах людей, тому в свідомості людей слід вкорінювати ідею захисту миру».
Світовий моральний імпульс освіти в дусі миру був настільки сильний, що навіть стандарти патріотичного виховання не могли перешкодити деяким ентузіастам мирної освіти в Радянському Союзі і пострадянських країнах вчити наступне покоління тому, що всі люди є брати та сестри і мають жити мирно.
Якщо б не навчання основам ненасильства, народи Східної Європи могли б пролити набагато більше крові під час розпаду комуністичної імперії, подальших політичних і соціально-економічних конфліктів. Замість цього Україна і Білорусь відмовилися від ядерної зброї, а Росія знищила 2 692 одиниць ядерної зброї середньої дальності. Крім того, всі країни Східної Європи, за винятком Азербайджану, ввели альтернативну невійськову службу для деяких категорій ідейних відмовників від військової служби. Ця альтернативна служба на практиці важкодоступна і носить каральний характер, але все ж є прогресом у порівнянні з повним невизнанням права на відмову від військової служби через антивоєнні переконання в радянські часи.
Ми досягли певних успіхів у мирній громадянській освіті в Східній Європі, у нас є право відзначати досягнення, і кожен рік в нашому регіоні з’являються десятки і сотні новин про святкування Міжнародного дня миру 21 вересня в школах і університетах. Однак ми можемо і повинні робити більше.
Зазвичай тематика мирної освіти як така не включається безпосередньо в шкільні та університетські програми, але її елементи можуть бути реалізовані в деяких курсах формальної освіти, наприклад, при вивченні основ соціальних і гуманітарних наук. Візьмемо, наприклад, всесвітню історію: як я можу викладати її, не згадуючи про мирні рухи 19-20 століть і місію ООН з побудови миру на Землі? Герберт Уеллс писав в «Нарисі історії»: «Осмислення історії як спільної пригоди всього людства необхідне заради миру як між людьми, так і між народами».
Керолайн Брукс і Басма Хаджір, автори опублікованого у 2020 році звіту «Мирна освіта в формальній освіті: чому це важливо і як це можна здійснити?», пояснюють, що мирна освіта дає учням вміння запобігати і вирішувати конфлікти, звертаючись до корінних причин проблем, відмовляючись від насильства, за допомогою діалогу і переговорів, і допомагає молодим людям ставати відповідальними громадянами з відкритим серцем до культурних відмінностей, здатними поважати інших людей. Мирна освіта охоплює також теми і питання глобального громадянства, соціальної та екологічної справедливості.
У класах, в літніх таборах і у всіх інших освітніх просторах, обговорюючи права людини або цілі сталого розвитку, тренуючи медіацію однолітків та інші м’які навички цивілізованого суспільного життя, ми виховуємо в дусі миру наступне покоління громадян Європи і народу Землі, материнської планети всіх людей. Мирна громадянська освіта дає більше, ніж надію – насправді, вона дає бачення того, що наші діти і діти наших дітей зможуть подолати сьогоднішні страхи і болі, використовуючи і розвиваючи завтра найкраще з наших знань і практик творчого і демократичного миру, щоб стати по-справжньому щасливими людьми.
Юрій Шеляженко – виконавчий секретар Українського Руху Пацифістів, член Правління Європейського бюро ідейної відмови від військової служби (European Bureau for Conscientious Objection, м.Брюссель, Бельгія), член Ради директорів мережі Світ ВИЩЕ Війни (World BEYOND War, США). У 2021 році отримав ступінь магістра медіації та менеджменту конфліктів, в 2016 році – ступінь магістра права в Університеті КРОК, а в 2004 році – ступінь бакалавра математики в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Він не тільки учасник мирного руху, але й журналіст, блогер, правозахисник і правознавець, автор десятків наукових публікацій, викладач теорії та історії права.