Інформаційна війна навколо України досягла піку абсурду, поширюючи суперечливі меседжі, тоді як громадський дискурс засмічений руйнівною мілітаризацією.
У 2014 році президент Путін збрехав, начебто російські військові не причетні до внутрішнього політичного конфлікту в Україні. Пізніше він публічно визнав факт військової операції, яка призвела до анексії Криму.
Сьогодні президент Зеленський та інші українські чиновники кажуть, ніби вони прагнуть досягти миру на Донбасі, але відмовляються вести мирні переговори із підтримуваними Росією сепаратистами та готуються перемогти їх силою. Військовий бюджет за останні кілька років збільшився з 2% до 6% ВВП.
Весь світ втягнутий у безладну битву дезінформації між Москвою та Києвом. Однією з найодіозніших тем цієї битви є питання, чи є Україна незалежною державою.
І тут Путін знову довів свою репутацію лицеміра, заявивши, що поважає український суверенітет, але також наполягаючи, що українці та росіяни є одним слов’янським народом.
В Україні ця тема породила прозахідний наратив про євроатлантичну інтеграцію України як самостійний вибір нашої нації та проросійський наратив про так зване зовнішнє управління Україною, що, як стверджується, нав’язане західними фінансовими, військовими та дипломатичними інституціями.
Обидва антиколоніальні наративи є аморфними. Вони не пояснюють раціонально, чи Україна подолала російський колоніалізм, і чи не потрапили ми в нову залежність від США, Європейського Союзу та міжнародних банкірів.
Тим часом скептичне ставлення до української незалежності можна виявити не лише в Росії, а й на Заході.
Британський вчений Пітер Померанцев — відомий борець проти російської пропаганди. Він мав би знати, що Росія відчайдушно намагається применшити українську незалежність. При цьому, як не дивно, він робить те саме.
На дискусії Атлантичної Ради під назвою “Подолання поляризації в Україні” Померанцев описав непрямі питання, які західні дослідники задають населенню Східної України.
“Не виключено, що деякі люди чи прошарки в Харкові, Одесі, Краматорську навіть більш проросійські, ніж показують, так може бути. […] Їм задають непрямі, дотичні запитання, що дозволяє краще зрозуміти їх. Наприклад: де ви бачите Україну в майбутньому, чи бачите ви її незалежною, що майже напевне означає на боці Росії, або ви бачите її інтегрованою в західні інституції і тому подібне. Я думаю, це гарне непряме питання” — описує Померанцев методологію своїх досліджень в рамках програми “Арена” Лондонської школи економіки та політичних наук.
Думка про те, що незалежність України є міфом російської пропаганди, є абсолютно смішною, оскільки український суверенітет є загальновизнаною нормою міжнародного права. Але дослідник російської пропаганди думає інакше і вкладає такий спосіб мислення у свої академічні студії. Ця ситуація змушує замислитись, чи є гідними довіри подібні дослідження.
Крім того, складається враження, що принцип національної незалежності вже не сприймається серйозно в міжнародній політиці, керованій конкуренцією великих геополітичних сил. Такий розвиток подій можна було передбачити після аналогічної маніпулятивної інструменталізації цінностей свободи та прав людини в минулому.
Ми можемо мирно цінувати свою особисту та національну незалежність, але для суперсильних міжнародних бузувірів та розпалювачів війни це лише бойовий клич для мобілізації мас та визискування наживи від війни. Вони можуть сказати сьогодні, що ви повинні воювати за незалежність, але завтра вони можуть проголосити вас ворогом, оскільки при опитуванні ви висловлювали скоріше свою незалежність, ніж лояльність.
Зберігаючи особисту автономію, людям слід уникати підтримки брехні та маніпуляцій з усіх боків інформаційної війни. Пам’ятайте: ви людська особистість, одна з мільярдів, і ви належите собі, а не купці архаїчних та безглуздо агресивних юридичних осіб, що звуться національними державами. Ніщо не порушить ваш внутрішній мир, поки ви є уважними, мислите конструктивно, самостійно і критично. Очевидний абсурд інформаційної війни допомагає незалежно мислячим людям долати почуття приналежності до якоїсь певної нації чи цивілізації та з почуттям власної гідності проголошувати себе громадянами світу, відданими створенню універсального миру для всіх людей, об’єднаних розумом, любов’ю і прагненням щастя в нашому дуже індивідуальному та різноманітному людстві на індивідуальній планеті Земля, яка належить кожній особі.