Прийнята під загрозою розпуску парламенту, Конституція України від 28 червня 1996 року зайняла місце своєї попередниці з трохи відмінною назвою: “Конституція (Основний Закон) України”. З її назви зник вираз “основний закон”, але у статті 8 з’явилося нове поняття “верховенство права”.
Більшість людей в Україні, попри те, що звуться громадянами, не змогли б пояснити різницю між основним законом і верховенством права. Та й про Конституцію знають тільки те, що є така книжечка на кшталт святого письма, яку треба згадувати, коли качаєш права, і ще дякувати їй за вихідний день влітку.
Віра у всесилля Конституції, напевне, з’являлася у кожної людини після примусового патріотичного виховання в школі. З’являлася і швидко вивітрювалася.
Навіть цитуючи Конституцію направо і наліво, ми рано чи пізно дізнаємося, що домогтися здійснення наших бажань вона не завжди допомагає. А бажаючі прямо протилежного цитують Конституцію так само ревно, як і ми, ще й перекрикують наші молитви на чудодійну книжку.
Коли вивітрюється віра, люди починають міркувати тверезо. Тоді й постають питання, які потребують раціональної, чесної, самостійної відповіді. Що таке конституція? Що таке основний закон? Що таке верховенство права?
Ми звикли вважати, що конституція – це документ. В більш розвинутих країнах на зразок Великої Британії все ще зберігається історична пам’ять про первинне значення конституції. Це слово означає зібраність, устрій, природну сутність, навіть долю. Давні римляни принесли це слово завойованим “націям”, тобто диким племенам, народженим у лісах Європи.
Напередодні занепаду Римської Імперії словом “конституція” позначали збірку наказів, спущених на місця від сенату чи імператора. Але лікарями це слово використовувалося в іншому сенсі: “тілобудова”. Згодом обидва значення поєдналися.
За зразком церкви, яку проповідники називали тілом Христовим, політичні філософи почали називати конституцією народне тіло, головою якого є державна влада або суверен. На обкладинці першого видання знаменитого трактату Гоббса “Левіафан” було зображено короля з символами духовної та світської влади, одягнутого у великий людський натовп замість мантії.
Чому ж ми вважаємо конституцією книжку, а не людське життя? Це настільки звично для нас, що ми й забули, з чого все почалося. Можемо лише здогадуватися. Моя здогадка така: письмові інструкції перетворилися на беззаперечний авторитет, коли можновладці намагалися перетворити людей на цілком слухняних виконавців своєї волі, рабів або живих роботів.
Комп’ютерів і штучного інтелекту у давнину ще не існувало, але правителям вже хотілося перетворити свої слова на програму, що має механічно виконуватися. Стародавні держави були механізмами, складеними (конституйованими) з пригноблених людей, такими собі первісними комп’ютерами, керованими програмою владного наказу.
Люди в ті давні часи не розуміли, що можуть користуватися власною свободою волі, а не механічно підкорятися чужій волі. Страждання від насильства і прагнення уникнути страждань придушувало поклик розуму та здоровий глузд. Набагато пізніше з’явилися вчителі, що допомагали всім людям, а не тільки купці можновладців, опанувати власну силу волі та скарби знань, зокрема, політичних. З’явилися вчення про ненасильницький опір несправедливості. Було доведено, що проти всякої тиранії рано чи пізно людина повстає.
Колись лише одиниці відчували себе господарями своєї долі. Але природа людини – бути одним розумником або однією розумницею, латиною Homo Sapiens, це наукова класифікація кожного представника чи представниці людського роду.
Зараз важко буде знайти хоч одну людину, яка ніколи не усвідомлювала і не реалізувала просту ідею – бути господарем власної долі. Ми живемо в світі, де джерелом влади вважається народ.
Але й сліпа віра у результативність насильства нікуди не ділася. Тепер ми віримо, що нам потрібно примушувати і бути примушеними. Бажаючі добитися свого зброєю, кулаками, істеричними криками, психологічними та фінансовими маніпуляціями, нав’язати свою волю іншим насильницьким шляхом люблять прикривати свою конфліктність посиланнями на конституцію.
Конституція України з радянських часів досьогодні вважається основним законом.
Поняття основного закону походить з теорії права Кельзена, що вважав законом лише те правило життя, яке встановлене примусово, і вибудовував ієрархію спадковості примусу, узвичаєного історією, починаючи з “конституцій перших узурпаторів”. В логіці Кельзена сучасні конституції є продовженням давнього погрозливого вимахування кулаками з вимогою “слухайся мене, або приб’ю”. Просто ми винайшли писемність і можемо сказати це красивіше, а решта залишається по-старому, як за кам’яної доби. Тисячоліття тому плем’я винищувало інше плем’я, щоб намалювати свою конституцію на стінах сусідніх печер, а століття тому комуністи розстрілювали плем’я неслухняної української інтелігенції, щоб їхній основний закон про керівну роль комуністичної партії ніхто не ставив під сумнів.
Зрештою, як і всі тирани, комуністи дізналися, що навіть величезною колективною силою вони не можуть змусити кожну людину зректися індивідуальності. Їх режим прогнив і розвалився через нежиттєздатність віри у всепереможність механічного насильства.
Насильство не може бути всесильним, оскільки воно не рахується з інтересами інших і неминуче породжує непосильний для себе тягар протидії. Це спостереження привело до появи концепції верховенства права: відстоюючи своє право, пам’ятай, що те саме право мають інші. Право важливіше за бажання.
Верховенство права сильніше за свавільні суверенітети. Це свого часу підмітили Локк, Дайсі, Руссо та багато інших. Бачення своєї сили універсальним законом є скоріше моральним стримувачем, ніж виправданням сваволі, що логічно пояснив Кант і переклав мовою українського серця Юркевич.
Кожна сила життєздатна лише тоді, коли балансує з усіма силами світу, не маючи ілюзій, що вдасться пересилити свободу інших.
У законах, написаних, щоб залякати, люди читають між рядків страх, що насильство не спрацює. І користуються безсилістю насильства, нездатністю тиранів мислити та діяти розумно, перебільшеними сподіванням на ритуальний механізм виправдання насильства тиранічною необхідністю.
Ми цитуємо Конституцію України, захищаючись від свавілля утворених нею органів влади та жорстокої жадібності дозволених нею монополій. Ми твердимо, що свобода слова підміняється мовою ненависті та диктатурою політичних забаганок у сфері культури, хоча це не заважає чиновникам і народним обранцям під приводом виконання конституції затикати нам рота. Ми наполягаємо, що людська гідність потребує належного фінансування соціального, економічного та культурного розвитку, хоча чиновники та народні обранці постійно продають душу народу і права людини за тридцять срібників олігархічного хабаря та міжнародних кредитів.
Навіть у найбільш диких комуністичних законах люди читали між рядків те, що хотіли читати. Це природно.
Кожен закон для людини чистий аркуш, на якому пишеться петиція про власні потреби; глина, з якої гончар ліпить глечик свого права. І якщо ми не забуваємо про інших, хто пише на своєму чистому аркуші власні бажання, відмінні від наших, коли ми залишаємо в своєму глечику ковток води про запас для того, щоб напоїти іншого спраглого, тоді ми прочитали між рядків істинне значення Конституції.
Прийняття Конституції України 23 роки тому було важливою подією, висловленням прагнення нації перейти від диктатури закону до верховенства права. Це стало першим кроком до гуманізації правової системи України, що триває зараз і далека від завершення.
Для мене не менш важливою подією є пропозиція вважати конституцією всього людства чистий аркуш, висловлена у суспільному договорі, який був опублікований у газеті “Правдошукач” для введення в дію конституції чистого аркуша.
Тут і там, вчора, сьогодні, завтра люди звертаються до себе та інших в усній та письмовій формі, іноді просто думкою чи вчинком. Так висловлюються різні конституції. Незмінним залишається лише вміння людей читати між рядками.
Тому чистий аркуш був, є і буде реальною конституцією людського життя. Чим більше слів на ньому буде написано, чим більше томів конституцій та офіційних коментарів до них буде опубліковано, тим більш вражатиме нас дивовижна змістовність чистого аркуша, з якого починається кожна конституція.
Чистий аркуш апелює до природи людини як творця своєї долі. Це можна написати на чистому аркуші, це можна стерти з нього і написати прямо протилежне, але проста істина читатиметься між рядків.
Людину не запрограмуєш ніяким офіційним текстом, як інженер кодує поведінку робота. В кожному юридичному тексті людина справедливо бачитиме між рядками чистий аркуш, щоб написати та прочитати на ньому власну волю – тим більш акуратно, чим краще людина розуміє, що чистота цього аркуша виражає спільну волю всіх людей до радісного життя.
Юрій Шеляженко