Реклама компанії “Наукові публікації” на престижній конференції з цивільного права викликала запеклі суперечки. Науковці стверджували, що ні в які ворота не лізуть обіцянки платної публікації з гарантованою індексацією в Scopus і WoS та запевнення комерсантів про співпрацю з державними установами. Однак представник компанії наполягав, що “Наукові публікації” є абсолютним лідером у сфері наукометрії та наукових публікацій в СНД і, насамперед, в Україні (що дивно звучить, враховуючи вихід України з СНД), виступає партнером і консультантом багатьох ВНЗ та наукових організацій і надає якісні консультації спеціалістів, котрі знають, якою повинна бути публікація, щоб задовольнити навіть дуже вибагливий журнал із бази Scopus. У коментарі газеті “Правдошукач” Міністерство освіти і науки України категорично заперечує претензії комерсантів і застерігає від співпраці з ними.
Наукометрія є реєстрацією та вимірюванням продуктивності роботи науковців, що в принципі означає користь від науки в різних сферах життя суспільства. Наприклад, у Великій Британії в рамках публічної наукометричної системи Research Excellence Framework (REF) університети та наукові установи детально звітуються про те, як конкретні наукові проекти допомагали покращити життя людей, зробити успішнішими бізнес і державу. Європейські гранти на наукові дослідження в рамках програми “Горизонт 2020” також надаються на умовах повної звітності. Звичайно, кожен науковий проект супроводжується публікацією результатів.
В Україні термін “наукометрія” частіше використовується в технічному сенсі: під наукометрією мають на увазі бібліометрію – облік публікацій в рецензованих журналах та їх цитованість. Бібліометричні системи дозволяють знайти наукові публікації за ключовими словами, автором, науковою установою. Цей інструмент дозволяє організаторам науки контролювати хід досліджень, а науковцям допомагає знаходити і продовжувати роботу колег. Найдоступнішою з бібліометричних систем є Google Scholar, однак вона формується автоматично на основі відкритих джерел, не всі з яких є рецензованими журналами, і тому їй бракує якості. Рецензованими є журнали, де кожна стаття перед публікацією проходить процес рецензування. Редактори перевіряють статтю на грамотність, а науковці критично рецензують статтю з точки зору наукової достовірності, схвалюють якісні статті, відхиляють сумнівні статті або пропонують авторам доопрацювати статті – виправити помилки, відповісти на зауваження, провести додаткові дослідження. Формально рецензованими є всі українські наукові журнали, але на практиці якісний процес рецензування існує у небагатьох з них. Журнали з якісним процесом рецензування, високими видавничими стандартами та міжнародним іменем можуть претендувати на включення у всесвітньо відомі наукометричні системи, які є комерційними та не гребують витискати прибутки, домагаючись привілейованого або монопольного становища шляхом лобіювання вигідних для себе політичних рішень.
Останні роки якість української науки та освіти піддавалася нищівній критиці через об’єктивні, хоча іноді й перебільшені критиками прояви непрактичності і показухи, які, до речі, мають місце і у країнах G7 та G20. Є підстави вважати, що ця критика була зрежисована за відпрацьованими вдома сценаріями західними компаніями, зацікавленими у входженні на український освітній ринок з новими для наших застійних реалій технологіями, такими як тестування, онлайн-навчання, перевірки на плагіат, індексація наукових публікацій, тощо. Сама по собі прихована механіка зрежисованої критики та лобіювання радикальних політичних рішень через мережу фінансово залежних громадських організацій із підключенням західних дипломатів, агентств міжнародної допомоги та міжнародних організацій несправедливо обійдена інтересом журналістів-розслідувачів, можливо, через те, що більшість з них або співпрацюють з цією мережею, або не мають довіру суспільства через співпрацю з російськими пропагандистами. Однак Україна як відкрита демократія та країна з ринковою економікою в принципі не могла ігнорувати справедливі закиди щодо відсталості освіти та науки і потурати дискредитованим освітнім інституціям у продовженні недоброчесних практик.
На відміну від Росії та деяких більш консервативних західних демократій, ми не створювали штучні бар’єри західним інноваторам освіти у входженні на український ринок, проте надмірна гостинність чиновників від науки до цих нових гравців і некритичне прийняття їхніх пропозицій щодо зміни правил гри зіграла з українською наукою злий жарт. Режим сприяння реформам перетворився на режим диктату західних монополій, причому український ринок атакують ті з них, які через сумнівні практики втратили ринки і вдома, і на Сході. Також ми спостерігаємо симбіоз великих хижаків з меншими хижаками-прилипалами, які допомагають пристосовуватися до монополістичного диктату і пом’якшувати його суворість. Багато цих прилипал вирощені з російської пробірки. Скандальним фактом стало те, що у 2018 році семінари з наукометрії в Міносвіти та Державній науково-технічній бібліотеці України проводили Олександр Кузнєцов та Олексій Скалабан з російського Некомерційного партнерства “Національний електронно-інформаційний консорціум”, які брали участь також у пропагандистських заходах окупаційної влади Криму.
Вимоги наявності публікацій у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або Web of Science, в Україні висуваються до здобувачів вчених звань професора, доцента, старшого дослідника, а також до членів спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій. Розглядаються і плани зробити такі публікації обов’язковими для всіх здобувачів наукових ступенів. Ці вимоги пов’язані із економічними реформами, до планування яких було залучено лише крихітну жменьку науковців, можливо, через те, що переважна більшість академічної спільноти не хоче міняти status quo попри очевидну необхідність прогресу, адже вчені справедливо побоюються, що організатори цих реформ не проти влаштувати бої без правил між науковими та освітніми установами за крихітні подачки, тоді як становище науки в цілому не стане більш гідним, просто перерозподіляться грошові потоки.
В таких складних умовах викладачі та науковці нерідко шукають прості шляхи на зразок публікацій за гроші, ставлячись до вимог підзаконних актів Міносвіти та Кабміну не як до виклику підвищити рівень своїх наукових досліджень, налагодити співпрацю з колегами, створити наукове товариство і стартувати амбіційні наукові проекти, а просто як до відпрацювання формальностей, не підкріплених серйозними практичними дослідженнями, оскільки всіх викладачів вищої школи вважають науковцями і змушують одночасно нести навантаження викладання та наукових досліджень із жалюгідною оплатою, а то і без оплати відповідної праці. Коли молоді науковці починають фантазувати про шляхи підвищення рівня наукових досліджень, це зустрічає холодне несприйняття старших колег, які не бачать матеріальної бази для цього, та карколомні розпорядження швидко відпрацювати формальні вимоги за короткими шляхами, тобто, публікацій за гроші.
На всіх зустрічах науковців з представниками наукометричних систем Scopus (компанія Elsevier) та Web of Science (компанія Clarivate Analytics) наголошується, що гарантувати публікації за гроші в рецензованих виданнях можуть тільки шахраї, хоча на практиці це не зовсім так. Якщо в одних включених у ці системи журналах дуже високі вимоги до статей, створюється спільнота авторів і грантодавців для міжнародного наукового співробітництва і водночас можливо опублікувати статтю безкоштовно (оскільки журнал існує на кошти передплатників або членські внески наукового товариства), інші журнали просто заробляють на відносно чесній процедурі платного рецензування та публікації статей. В такому журналі легше швидко опублікувати “сирі” дослідження і гуманітарні розвідки, так звані наукові повідомлення, але для цього необхідно сплатити кілька сотень доларів і погодитися з тим, що у разі невідповідності статті встановленим вимогам вона не буде опублікована.
Академічна спільнота представників юридичних наук теж зустрілася з цими проблемами і донедавна активно та переконливо оспорювала нові правила гри як у пресі, так і у судах. Реформаторам, попри слабку аргументацію та звичку до емоційних непереконливих нападок, вистачило ресурсів і впливу настояти на своєму. Схоже, після цього юристи змінили тактику: у Scopus можна знайти десятки свіжих публікацій з української юриспруденції, щоправда, поки у журналах з числа найдоступніших. Достеменно відомо, що частина теоретиків та практиків правознавства навіть в умовах обмежених ресурсів вже опановують всерйоз західні формати наукових досліджень та публікації їх результатів, рано чи пізно можна сподіватися і на появу серйозних статей. Однак через те, що чиновники та борці за академічну доброчесність жадали демонстрації скопусівських публікацій з дедлайном “на вчора”, це свято publish or perish ознаменувалося очікуваним ілюзіоном.
Банер з написом “Наукові публікації” був помічений на IX Міжнародному цивілістичному форумі “Гармонізація приватно-правового законодавства України із законодавством ЄС” за участі та підтримки Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва, Національної академії правових наук України, Асоціації цивілістів України, Харківського національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відбувся у Києві 11-12 квітня 2019 року. Фотографію наукового заходу з банером компанії “Наукові публікації” розмістив на сторінці у Facebook Київський регіональний центр Національної академії правових наук України. Ця компанія з Тули (Росія), що має офіс в Києві, пропонувала замовити платну публікацію з гарантією “в Scopus, Web of Science (WoS), ВАК” (при тому, що ВАК в Україні було ліквідовано у 2010 році) та стверджувала, що фахівці компанії “регулярно залучаються для консультування з питань нормативних документів, постанов і наказів Міністерств освіти в Росії, Україні та Казахстані, оскільки володіють цінними знаннями, досвідом і розумінням наукометрії”.
Компанія “Наукові публікації” відмовилася відповідати на питання газети “Правдошукач”, як вона консультує МОН України, посилаючись на правила конфіденційності відносин з клієнтами.
Також редакція газети “Правдошукач” звернулася до прес-служби Міністерства освіти і науки України з наступними питаннями. По-перше, чи залучалися до консультування МОН України фахівці з компанії “Наукові публікації” чи будь-яких інших російських організацій та установ? По-друге, як реагуватиме МОН на діяльність та рекламу (зокрема, з натяками на зв’язки у МОН) хижацьких комерційних консультантів і посередників у розміщенні публікацій у рецензованих фахових журналах, включених до наукометричних баз Scopus та Web of Science? По-третє, чи здійснювалася оцінка можливих ризиків корупції та академічної недоброчесності у зв’язку із запровадженням нової політики МОН щодо вимог обов’язкової наявності у певних категорій науковців публікацій, індексованих у комерційних наукометричних базах Scopus і Web of Science? Якщо так, які результати оцінки ризиків і які заходи вживаються для мінімізації цих ризиків?
До редакції надійшла наступна відповідь на поставлені питання за підписом заступника міністра, доктора фізико-математичних наук Максима Віталійовича Стріхи: “Працівники компанії «Наукові публікації» не залучалися до жодних консультувань спеціалістів МОН України. У відповідь на наше звернення представник цієї компанії повідомив, що працівники «Наукових публікацій» вели приватні діалоги з представниками різних наукових установ та брали участь у громадському обговоренні проектів постанов, які представлено на веб-сайті МОН, і, на їхню думку, цього достатньо, аби стверджувати, що фахівці їхньої компанії регулярно залучаються для консультування з питань нормативних документів. Міністерство освіти і науки України неодноразово наголошувало та пояснювало усім учасникам процесу наукової комунікації, що публікація у хижацьких журналах чи публікація з допомогою хижацьких комерційних консультантів – це, без перебільшень, свідоме нищення науки та освіти України, гальмування науково-технологічного прогресу людства. Водночас співробітниками Державної науково-технічної бібліотеки України проводиться моніторинг публікаційної активності працівників українських установ у сумнівних журналах, яка вже незабаром буде відповідно врахована під час оцінювання діяльності цих установ”.
Читачі можуть судити самостійно, наскільки повною є така відповідь на поставлені питання і чи може академічна спільнота бути впевненою, що встановлені МОН правила гри не зроблять науковців і викладачів легкою здобиччю для хижаків.
Ми попросили представників компанії “Наукові публікації” прокоментувати позицію міністерства. На момент цієї публікації коментар не було отримано, однак у разі надходження такого коментаря він буде опублікований.
Юрій Шеляженко