Єзуїтська професура формує політику академічної доброчесності в Україні

Експерти проекту укріплення академічної доброчесності в Україні SAIUP Девід Шмідт і Кетрін Нантц працюють у єзуїтському Університеті Ферфілду (штат Конектикут, США). За їх участі проект SAIUP стартував у 2016 році та визначив основи нової державної політики академічної доброчесності. Про це стало відомо з виступу професорки економіки Кетрін Нантц на конференції “Академічна доброчесність: практичний вимір”, організованій за підтримки Міністерства освіти і науки України та Посольства США в Україні.

“Ми один з 28-ми єзуїтських коледжів і університетів у США. І це важливо, тому що коли ми будемо говорити про кодекс честі, як єзуїтський коледж, то наша мета – виховувати таку повну особистість, щоб був і розум, і дух. І у нас унікальна місія, яка описує, яким чином ми підходимо до нашої роботи. Єзуїтська традиція грунтується на практиці рефлексії. Ми така спільнота, яка постійно мислить і рефлексує стосовно того, що ми робимо, наших дій. І тому наша місія дотична як до наших навчальних програм, так і до програм поза основною програмою” – розповіла професорка Нантц.

Місія навчального закладу, який представляють ідеологи академічної доброчесності в Україні, повідомляється на його офіційному сайті: Університет Ферфілд, заснований Товариством Ісуса, є закладом вищої освіти для чоловіків та жінок, основними цілями якого є розвиток креативного інтелектуального потенціалу студентів і виховання у них етичних та релігійних цінностей та відчуття відповідальності перед суспільством; єзуїтська освіта, що здійснюється з 1547 року, є служінням віруючих, яке потребує просування справедливості.

Товариство Ісуса, члени якого відомі як єзуїти та “солдати Ісуса Христа”, є християнським чернечим орденом Римо-Католицької Церкви, заснованим у 1534 році для боротьби з Реформацією. Девіз ордену єзуїтів – “Ad maiorem Dei Gloriam”, що латиною означає “Усе для слави Божої”. Засновник ордену Ігнацій Лойола, іспанський лицар, що воював на боці Папи Римського у Італійській війні, є автором техніки “духовних вправ” Exercitia spiritualia, критики якої вбачали у прийомах Лойоли тренування безпринципної хитрості для досягнення політичних цілей ордену та церкви будь-якими засобами. Товариство Ісуса вимагає від своїх учасників жорсткої дисципліни та беззаперечного підкорення молодших старшим за станом, у ордені прийнята сувора централізація та абсолютний авторитет керівництва. Папа Римський Франциск, до речі, є членом ордену єзуїтів.

За п’ять століть місіонерської діяльності Товариство Ісуса здобуло неоднозначну репутацію, від якої, втім, відхрещується. Єзуїтам приписують гонитву за владою, політичні інтриги, казуїстику для виправдання непорядних дій і навіть антисемітизм. З 1593 до 1946 року в товариство було заборонено вступати іудеям та мусульманам, які навернулися в католицизм, хоча після скасування цього правила єзуїти стверджували, що заборону було запроваджено всупереч волі засновника ордену.

Не оминув Товариство Ісуса і скандал із сексуальними домаганнями католицького священства до неповнолітніх. Цей скандал зачепив навіть “єзуїтську освіту”: у 1998 році у єзуїтській Вищій Школі Шеверю (Портланд, штат Мен, США; школа названа на честь французького кардинала) 9 учнів заявили, що до них приставав вчитель та священик-єзуїт Джеймс Талбот. У 2018 році Талбот визнав свою вину і нині відбуває в тюрмі трирічний термін позбавлення волі за вироком суду.

Про ступінь залученості експертів проекту SAIUP до єзуїтської діяльності нічого не відомо, тим більше, що єзуїтські навчальні заклади намагаються позиціонуватися як звичайні сучасні школи, а жінки навіть при всій симпатії до єзуїтського вчення взагалі не мають права вступати до ордену. Єдиною жінкою, яку в давнину прийняли єзуїти (і то таємно, під чоловічим псевдонімом) була Хуана Габсбург, донька імператора Священної Римської імперії Карла V.

Девід Шмідт, асоційований професор бізнес-етики єзуїтського Університету Ферфілду, у 2005 році виграв грант на дослідження під назвою “Чи подорожувати стволам: етика приватних служб безпеки на війні”. Також він є автором статей про казуїстику та сексуальні домагання в “Енциклопедії бізнес-етики та суспільства”, випущеній у 2007 році. Шмідт провів у 2011 році досить толерантний круглий стіл на тему “Чи схвалює Бог одностатеві шлюби?” за участі католицьких, юдейських та ісламських священиків, причому серед аудиторії (але не в якості спікера) журналісти помітили лідера університетської ЛГБТ-спілки студентів.

Професорка економіки Кетрін Нантц єзуїтського Університету Ферфілду написала книгу “Бізнес-освіта в центральній Азії: кращі практики в інтегративному навчанні та викладанні”, у якій йдеться про інноваційні методи освіти, застосовані за підтримки уряду США в двох університетах, киргизькому і казахському. В контексті її залучення як експерта освітньої реформи в Україні викликає інтерес той факт, що пані Нантц серією виступів та публікацій захищала програму тестування загальноосвітнього розвитку GED, яку критики закликали припинити, стверджуючи, що ця програма занижує відсоток випускників, є застарілою і несе завеликий фінансовий тягар для незаможних учасників. Програма GED належить монополісту ринку тестування США, компанії Pearson Education, яку розкритикував у сатиричній передачі “Стандартизоване тестування” (13 млн. переглядів на YouTube) американський телеведучий Джон Олівер. Зокрема, він каже, що кілька років тому в Нью-Йорку більше 30-ти тестових завдань було визнано недійсними через те, що вони є плутаними або помилковими. При цьому учні та батьки розповідають жахливі історії про тестування, але журналістам їх важко перевірити, оскільки для проходження тестування учасники змушені підписувати угоди про конфіденційність, які унеможливлюють публічний контроль та ускладнюють оскарження помилкових тестових завдань. Надприбутки компаній, які організуть стандартизоване тестування, визискуються на тлі анекдотичних неподобств: скажімо, вже стало звичною історією, що тести викликають істерики та блювоту, і на такі випадки розроблено спеціальні інструкції. Джон Олівер порівняв рівень прозорості стандартизованого тестування з правилами бійцівського клубу Бреда Пітта і з гнівом зазначив, що з системою тестування щось глибоко неправильно, якщо тести викликають блювоту в підлітків, адже це має бути перевірка знань, а не реп-батл.

Правила академічної доброчесності було запроваджено статтею 42 Закону України “Про освіту” в 2017 році. Йдеться про сукупність етичних принципів та визначених законом правил (наприклад, заборона плагіату, хабарництва, обману, списування), якими мають керуватися учасники освітнього процесу з метою забезпечення довіри до результатів навчання та наукової творчості.

Слід зазначити, що ідеологічна заангажованість (“патріотичне виховання”) та інформаційне перевантаження навчальної програми, виснаження учнів непосильними завданнями та нецікавими заняттями, а також низька оплата праці педагогів, нав’язливий бюрократичний контроль і дріб’язкова опіка чиновників у сфері науки та освіти до передбачених законом порушень академічної доброчесності не відносяться. Так само, законом не віднесено до академічної недоброчесності складання абсурдно заплутаних тестових завдань ЗНО і ЄФВВ, орієнтованих не на перевірку практично-орієнтованого рівня знань і компетенцій, а де-факто на примус вступників до проходження платних курсів підготовки до ЗНО та ЄФВВ. Також зазначеним законом не віднесено до порушень академічної доброчесності лобіювання інтересів конкретних приватних фірм, які займаються індексацією наукових публікацій, перевіркою на плагіат, організацією тестування, тощо.

У критично налаштованого спостерігача може скластися враження, що під приводом боротьби за академічну доброчесність ринок освітніх послуг переформатується під задоволення непомірних апетитів низки монополій, створених хижим розчерком пера. Причому така штучна “монополія на доброчесність”, крім гонитви за прибутками, може переслідувати далекосяжні політичні та корпоративні (зокрема, церковні) інтереси.

Замість турботи про практичність науки і цікавість освіти ми купилися на дорогі формальності: тотальне тестування, перевірки на плагіат, наукометрію.

Ми вже бачимо, що вимоги публікації в індексованих наукометричними базами журналах, висунуті МОН до науковців, не підвищили якість наукових публікацій, але збільшили прибутки деяких спритників. Що далі? Прихована реклама та пропаганда в тестових завданнях, таємність яких і непрозорість їх формування дозволяє безліч маніпуляцій, не кажучи вже про купу явних помилок і принизливих для людської гідності психологічних пасток в тестах? Чи, може, буде запроваджено якийсь новий формат обов’язкових шкільних есеїв, які діти не зможуть написати на “відмінно” по всіх правилах, поки не пройдуть платні експрес-курси при недільній школі? Може, буде так, а може, інакше. Коли треба придумати новий привід для здирництва, махінаторам зазвичай не бракує фантазії.