Сьогодні суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко святкує 60-річний ювілей. Харківська правозахисна група опублікувала поздоровлення та добрі побажання, до яких я з радістю приєднаюся. Бажаю Аркадію Петровичу довгих років життя, щастя та успіхів у добрих справах, а також повернення до правозахисного руху. Бо, на жаль, сьогодні мені стала відомою сумна правда: у Верховному Суді він перестав бути правозахисником.
Як всі знають, 27.10.2025 р. Об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду винесено постанову у справі Віталія Криушенка № 573/838/24, якою допущено приниження примусом до виконання військового обов’язку свободи осіб мати релігію чи переконання, несумісні із виконанням військового обов’язку, всупереч статтям 4, 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Постанова ґрунтується на деструктивній юридичній фікції національного інтересу у виконанні військового обов’язку усіма громадянами України. Двоє суддів висловили окрему думку про суто політичний характер цієї постанови і її невідповідність принципу верховенства права.
Я був щиро переконаний, що суддя Бущенко є одним з авторів цієї окремої думки. Бо хто як не він, борець проти катувань та свавільних затримань, багаторічний лідер правозахисних організацій? Адже сумлінних відмовників зараз систематично катують і свавільно тримають у неволі, ув’язнюють за віру, штрафують, погрожують, ображають і дискримінують, намагаючись примусити до зміни переконань. Про це хто тільки не писав, від УВКПЛ ООН до Ради Європи.
Як виявилося, я помилявся і сподівання на утвердження цінностей прав людини у Верховному Суді з приходом судді-правозахисника були сильно перебільшеними.
Знамениту окрему думку, з якої видно, що надія на верховенство права в Україні ще не втрачена, написали судді Герман Анісімов і Юрій Луганський.
Не Аркадій Бущенко. На жаль і на розчарування. Якщо б Бущенко, чудово знаючи про заборону примусу до зміни релігії навіть під час війни за міжнародно-правовими зобов’язаннями України, приєднався до Анісімова та Луганського, а Наставний і Марчук, як в постанові по справі Алексеєнка у 2023 році, чесно визнали би величезну різницю між релігійними переконаннями та злочинним умислом, ці п’ятеро могли б прийняти справедливе рішення. Якщо б Бущенко залишався правозахисником…
Очевидно, колишній правозахисник не бачить проблеми в тому, що армія тупо і жорстоко переслідує людей за віру. Ще й фінансує це свавілля, перераховуючи на ЗСУ частину своєї суддівської зарплати. Чи може, зі сліпою вірою в мілітаристичне шарлатанство, диво-пігулку брутального насильства, він сподівається, що армія – організація, метою якої за визначенням є масове позбавлення життя людей, – витратить його донати на щось не надто ганебне, або принаймні приховає сором під завісою військової таємниці? Так це совкове псевдорелігійне поклоніння армії та гоніння на віруючих ні до чого доброго не доводить, і перед нами яскравий доказ – приклад злочинної путінської армії, яка веде геноцидальну загарбницьку війну проти України. Нинішні методи комплектування українського війська, як і путінський терор російської армії та спецслужб проти цивільних інакодумців на тимчасово окупованих територіях України, плоди одного отруйного дерева – совкового мілітаризму. “Ухилення від призову під приводом релігійних переконань” з того ж сталінського репертуару, це дослівно прийшло до протиправних рішень установи, де працює Бущенко, безпосередньо з вироків в’язням сумління часів злочинного тоталітарного комуністичного режиму Української Радянської Соціалістичної Республіки, вироків того самого Верховного Суду, де колишній правозахисник Бущенко у жовтні 2025 року став співучасником системних порушень прав людини.
Я такого сильного розчарування не відчував з 2021 року, коли на круглому столі про історію правозахисту в Україні виступив з ремаркою про історичний зв’язок правозахисту з пацифізмом та почув від одного з учасників такий потік безглуздої і безграмотної ненависті у відповідь, що вуха в’янули.
І все-таки, я переконаний, що ми маємо відновити цей історичний зв’язок, щоб Україна знову отримала шанс на сталий мир. Справедливий, демократичний мир. З різноманіттям думок, де пацифістам іноді дають висловитися у провідних медіа, а не ігнорують чи саджають за мислезлочини. З дійсним верховенством права і без катувань пацифістів за те, що швидше дадуть себе вбити, покалічити чи посадити, ніж стануть солдатами.
Юрій Шеляженко
Коментар до цієї публікації у Аркадія Бущенка взяти не вдалося у зв’язку з тим, що він з невідомих причин заблокував автора у Фейсбуці. Ніяких приводів для цього автор йому не давав.
Документи:
