Журналістика без страху та поблажок

Журналістика без страху та поблажок! Під таким гаслом 3 травня 2020 року святкується Всесвітній день свободи преси.

Журналісти не мають боятися критикувати ненависть та насильство. І в такій справедливій критиці, якої вимагає реалізація права на мир кожної людини та всіх народів, журналісти не мають робити поблажок “своїм” та демонізувати “чужих”.

Що потрібно для того, щоб журналістика укріплювала мир у суспільстві? Миролюбство та критичне мислення журналістів і їх аудиторії та абсолютна свобода слова. І непорушність цих цінностей. Щоб держава не займалася цензурою, щоб політичні бандити не влаштовували силові та економічні атаки на ЗМІ, щоб здоровий глузд не підмінявся пропагандою.

Звісно, світ не ідеальний. Не кожен журналіст чи журналістка усвідомлює свій моральний обов’язок практикувати журналістику миру. Не буває непомильних журналістів, як не буває абсолютної правди, чесних політиків та справедливих воєн.

Але те, що світ не ідеальний, не означає, що ми маємо відмовитися від прагнення змінити його на краще. Або потурати ілюзіям, буцімто ці прагнення можуть бути реалізовані негідними засобами, на зразок насильства.

Коренем насильства є його виправдання. Яке є завідомо брехливим. І завжди знаходяться свідомі журналісти, які принципово відмовляються брехати, тому не виправдовують насильство всілякою “брехнею во благо”.

Миролюбним і чесним журналістам цинічно затикають рота псевдолегальними чи відверто кримінальними способами.

Коли тележурналіст Руслан Коцаба закликав до мирного вирішення конфлікту на Донбасі та висловив свою думку, що цей конфлікт розпалюється крайньо правими політичними силами для отримання їх спонсорами-олігархами кривавих прибутків від бізнесу на війні, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення оштрафувала телеканал за його слова. Це було зроблено відверто незаконно. Коли Український Рух Пацифістів надіслав Нацраді спростування всіх вчинених нею підтасовок у справі про телепередачу Коцаби “Я так думаю”, войовничі функціонери не спромоглися спростувати жоден аргумент громадськості щодо протиправності репресій проти ЗМІ за критику мілітаристичної політики.

На редактора нашої невеликої столичної газети “Правдошукач” Юрія Шеляженка невідомі негідники напали просто біля дверей його квартири, де знаходиться редакція газети, після того, як в газеті було опубліковано статтю про масові порушення прав людини під час призову до армії із закликом скасувати призов. Напад досі не розслідувано, хоча кримінальне провадження поліція неохоче зареєструвала. Якщо б не втручання парламентського комітету зі свободи слова, злочин могли взагалі проігнорувати.

Війна змішала між собою державу та кримінал, і це страшно. Але, попри величезні гроші, кинуті на пропаганду війни, ми знаємо й інше.

Ми знаємо, що більшість українців проти війни.

Ми знаємо про мирний процес. Знаємо, хто сприяє припиненню вогню і хто зриває перемир’я.

Ми знаємо, що в нашому житті та в усьому світі відбуваються більш цікаві та важливі події, ніж жорстоке та безглузде кровопролиття.

Завдяки зусиллям чесних та миролюбних журналістів, які кажуть правду попри політику ненависті, насильства та репресій, у нас залишається надія на мир.

І ця надія на мир, підкріплена правдою, яку ми кажемо без страху та поблажок – найсильніша сила в світі.

Бо ненасильство завжди пересилює насильство.