Що упало - те пропало

Чи доводилось вам губити речі в Київському метрополітені? Якщо ні, бережіть свою власність пильно і затямте: неуважність може дорого обійтися, бо шанси, що втрачене повернеться - мізерні. Здавалося б, кожен квадратний метр станції під наглядом працівників метро та міліції, всюди камери чи люди в формі. Ніхто не насмілиться на крадіжку в такому людному місці на очах численних охоронців правопорядку... крім самих цих охоронців!

19 грудня 2007 року у Галини Абрамової був важкий день. Вона - ветеран праці і вдова інваліда Збройних Сил України, ще й з тих людей, які ніколи не дають собі відпочинку. В умовах ринкової економіки пані Абрамова, крім основної роботи в Інституті Електродинаміки, зайнялася дрібною комерцією, тож в цей нещасний день з самого ранку їздила з товаром, зустрічалася з клієнтами. Ввечорі, втомлена, із двома важкими сумками товару і ще однією сумкою з грошами та документами вона спускалася по ескалатору на станції метро "Республіканський стадіон".

Не встигла вийти на перон, як усвідомила: в руках чогось не вистачає. Зникла сумка з грошима, золотим кільцем, паспортом, ключами від квартири, мобільним телефоном, службовим посвідченням, посвідченнями, картками, іншими важливими паперами! Від страху вона навіть не згадала, що всі три сумки поставила на східці ескалатора, а підняла тільки дві.

- Я подумала, що залишила сумку біля чергової у турнікетів, коли витягувала з сумки посвідчення ветерана праці. Швидко повернулася нагору, але чергова відповіла, що я взяла з собою свою сумку. Я біжу туди, сюди - сумки нема. Мені порадили звернутись до міліції на вулицю Московську, до Печерського районного управління МВС,- розповідає Галина Петрівна,- В міліції, коли я все це розповіла, міліціонер каже: якщо у вас сумку не вкрали і не вирвали, то й шукати її ніхто не буде. Мовляв, зараз тільки складемо протокол, щоб ви могли отримати документи. Склали протокол, я підписала й пішла додому. І раптом зранку мені телефонує знайома, каже - невже ти мобільний загубила? Виявляється, до неї зателефонував якийсь чоловік з мого мобільного телефону і спитав, чи знає вона власника цього телефону! Я зателефонувала на свій мобільний. Він мені каже, що його жінка знайшла цей мобільний телефон і він хоче мені його віддати. Питаю, що з сумкою - а про сумку він нічого не знає. Сказав, що жінку Світланою звуть, дав їхній домашній телефон...

Спочатку Світлана сказала, що знайшла мобільний телефон по дорозі додому в пустому вагоні метро. Але через деякий час зателефонувала і розповіла, що її мучить совість, тому вона хоче поділитися правдою. Як виявилось, Світлана Бабенко працює в метро і 19 грудня чергувала внизу біля ескалатора на станції "Республіканський стадіон". Зі своєї кабінки вона побачила, що люди щось перестрибують, виходячи з ескалатора. Вийшла, побачила сумку. Підібрала, занесла до себе в кабінку, відкрила, глянула на документи, папери і конверти. В кишені сумки взяла мобільний телефон, бо подумала, що річ дорога і краще її в міліцію не віддавати. Повідомила черговій по станції, що у неї безхозна сумка. Та відповіла, що за сумкою прийде постовий.

Близько 19-30 Світлана Бабенко передала сумку сержанту Анатолію Медведю з 2-го батальону Управління охорони Київського метрополітену. Міліціонер чомусь зажадав, щоб вона більше нікому не говорила про цю сумку. "Ти нічого не бачила!" - сказав міліціонер Світлані Бабенко.

Галина Абрамова розповідає:

- Я негайно зателефонувала до міліції, де мені відповіли, що ніякої сумки не знаходили і ніяких записів про це нема. Куди ж вона зникла, питаю, коли ще вчора ввечорі знайшлася? В управлінні охорони метрополітену взяв слухавку командир батальону майор Супрун й сказав, що нема жодного запису про знайдену сумку. Мовляв, міліціонер, який чергував на станції в той вечір, живе в селі, чергує раз на три дні, тому треба чекати його наступного чергування, щоб з'ясувати подробиці. Тільки 23 грудня мене запросили і повідомили, що Медвідь стверджує, ніби він нічого не брав. Я продовжувала вимагати розслідування, казала: треба піти на станцію й спитати у чергової Бабенко, хто взяв сумку. Спочатку відповідали, що їм нема коли, що вони не можуть на кожну загублену сумку витрачати свій час. Я сказала: зараз піду до іншого відомства, де людям є коли працювати! Тоді, 26 грудня, міліціонери погодились вислухати Світлану Бабенко. Але її покази навіть не запротоколювали: послухали і втікли.

10 січня Галина Абрамова написала скаргу. Зокрема, запропонувала: якщо знайдено загублену річ - хай оголошують через репродуктори по станції! 21 січня 2008 року прийшла відповідь Служби руху КП "Київський метрополітен". Жодного натяку на те, чи розглянута пропозиція оголошувати про знайдені речі, проте виявилося таке: "Перевіркою встановлено, що 19.12.07 року близько 19 год 30 хв черговою біля ескалаторів Бабенко С. М. біля нижньої гребінки ескалатора № 2 була знайдена господарська сумка. Про це вона доповіла черговій станційного поста централізації з телекеруванням Борсуковій Г. М., яка, в свою чергу, повідомила про це постового міліціонера Медведя А.О., який забрав сумку у ЧЕ Бабенко С. М. та піднявся з нею до кімнати міліції. Подальша доля сумки та речей невідома, крім мобільного телефону, який Вам повернула ЧЕ Бабенко С. М.

21.12.07 року. В ситуації, яка склалась, за допущені порушення посадових обов'язків та вимог інструкцій щодо огляду та оформлення знайдених сторонніх предметів чергову станційного поста централізації з телекеруванням Борсукову Г. М. та чергову біля ескалаторів Бабенко С. М. притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Начальнику Управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві направлені матеріали розгляду обставин даного випадку".

Отже, Анатолій Медвідь забрав сумку. Що було далі? Як це встановиш, якщо спочатку він навіть не визнавав, що брав її! У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи помічника Дніпровського транспортного прокурора м. Києва І. В. Забродського від 5.02.2008 викладено офіційну версію подій, що виникла вже після скарги Галини Абрамової. Постовий Медвідь таки підтвердив, що взяв сумку. Минув якийсь час, він нібито приніс її в кімнату міліції й в присутності командира відділення та двох понятих провів огляд сумки, в якій виявив... декілька кулькових ручок, судок для їжі, папери з записами. Документи, цінності - все кудись зникло! Навіть саму сумку не повернуто. У своєму рапорті Медвідь написав, що сумку він викинув, оскільки, на його думку, вона була нічого не варта.

Листування, скарги, поневіряння по кабінетам - нічого не допомогло Галині Абрамовій повернути своє майно і домогтись нормального розслідування справи. Світлану Бабенко несподівано звільнили з метрополітену. 25 лютого 2008 року прийшла звістка з Управління кадрового забезпечення ГУ МВС у м. Києві: "за порушення службової дисципліни під час виконання службових обов'язків міліціонер лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві старший сержант міліції Медвідь А. О. притягнутий до дисциплінарної відповідальності".

Показуючи копію листа міліцейських "кадровиків", Галина Петрівна сумно посміхається:

- Я розповіла знайомій, яка в курсі всіх справ метрополітену, як міліціонер мене пограбував. Вона записала його прізвище. І на днях сказала: він вже місяців десять не працює в метро, він тепер інкасатор!

- Мапа сайту
- Для друку

Телекритика

Правдошукач

Код кнопки:

Друзі:

Родинний сайт Букетів

protuvsih.com.ua

(*)
Останнє оновлення:
April 27. 2017 11:13:01
Powered by CMSimple