Корупція та економіка

Наприкінці травня Європейська комісія оприлюднила щорічний звіт по Україні. З цього документа випливає, що наша влада нічого не робить для боротьби з корупцією. «Позитивних зрушень у цьому питанні у 2010 році не спостерігалося» – тактично резюмує поважна європейська інституція. Більш радикальні у своїх оцінках незалежні міжнародні експерти стверджують: Україна скотилася за рівнем корупції на останні місця серед європейських країн.

Протягом 2010 року Президент В. Янукович невтомно пояснював всьому світові , що вал кримінальних справ та вкидання за грати членів уряду Юлії Тимошенко і активістів «Податкового майдану», насилля по відношенню до неугодних режиму журналістів – саме це і є боротьбою з корупцією та бюрократією, що стоять на перешкоді модернізації країни. Мабуть, не дочула його Європа. Та й не змогли відчути це українці – як робітники, так і підприємці.

Українська корупція існує переважно у так званій «активній» фазі. Тобто, посадовець не очікує ініціативи від осіб, яким необхідно отримати будь-яке повноважне рішення від влади. Він сам створює такі умови, щоб змусити громадян, не зволікаючи, стукатися у владні кабінети, щоб довідатися про ціни та прейскуранти на «правильне волевиявлення» влади. Наприклад, можна надіслати листа підприємцю про «невідповідність закону» договору оренди земельної ділянки чи комунальної власності. Можна, у банальний спосіб, організувати перевірку санітарних чи пожежних служб. До найбільш «нерозумних» можна надіслати «борців з економічною злочинністю»...

Перефразуючи відоме прислів’я: «у вовків шляхів багато, а у підприємця він один»… З різних регіонів країни надходять скарги підприємців на те, як влада обкладає їх позабюджетними поборами, що не передбачені в Податковому кодексі.

Наприклад, у деяких сільськогосподарських районах з фермерів вимагають внесок до фонду відомої всім партії – тисячу доларів з гектару. А на батьківщині сьогоднішньої більшості у можновладців відбирають бізнес. Причому за строгою ієрархією, яка існує серед наймитів режиму. Дрібний службовець негласно «має право» (точніше – ярлик, як за часів монголо-татарської навали) відібрати базарну палатку, більш поважний – крамницю, зовсім велике цабе – міський ринок і так, по наростаючій – до галузей та регіонів.

В цьому процесі є дві головні складові.

По-перше, хлопці, що посіли сьогодні у владні крісла, на їх щастя, не потрібно застосовувати засоби бандитських дев’яностих років – праски, кулі, кайдани, біти та багато ще чого, що зберігається в родинних музеях нинішніх посадовців. Служити їм вірою і правдою завжди готова жорстоко «відреформована» судова система, в якій вже залишилися окремі одиниці справедливих і чесних суддів.

І, по-друге – прихопивши до своїх володінь палаток, крамниць, кар’єрів та копалень, вони отримали у якості привілею фактичне звільнення від податків. Законне податкове навантаження для них розраховується не за Податковим кодексом, а в залежності від ступеня наближеності до головної родини країни. Сьогодні є такі «близькі», що з місячних доходів у сотні мільйонів доларів їм дозволено не сплачувати до казни жодної копійки.

Можна приймати будь які гарні, справедливі та розумні закони. Можна призначати винних в економічних негараздах і в політичному екстремізмі. Можна знайти чергового головного ворога держави – комунальний тариф. Чи холеру, чи посуху, чи зливу. Але корупція все знищить. Все і всіх. І тільки незрячі можуть сподіватися на безкінечне своє благоденство.

Юрій ГРИМЧАК, народний депутат України

- Мапа сайту
- Для друку

Телекритика

Правдошукач

Код кнопки:

Друзі:

Родинний сайт Букетів

protuvsih.com.ua

(*)
Останнє оновлення:
April 27. 2017 11:13:01
Powered by CMSimple